Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Дослідники історії УСС, на жаль, не звернули належної уваги на потребу основнішого простудіювання суті й характеру стрілецької духової творчости в ідейно-політичній ділянці. В «Історії Легіону УСС» О.Думіна находимо деякі неузасаднені зауваження на цю тему. Думін був того погляду, що Стрілецтво не причинилося до дальшого розроблення української політичної думки й до її теоретичного видосконалення, та не видало ні одного теоретика української визвольної стратегії.[102]

Повищі думки Думіна є неузасаднені та суперечать усім основним висновкам його ж «Історії Легіону УСС», де він на багатьох фактах змальовує дуже докладно – якраз ріст і видосконалення стрілецької політичної думки та її ролю під час війни. Свої максимальні на той час політично-визвольні постуляти – Стрілецтво ясно проголосило ще на початку війни і від них ніколи не відступало. Ці визвольні постуляти були заразом його політичною теорією. УССтрілецтво було спільнотою дії. Воно серед найнесприятливіших обставин реалізувало щоденно і щоденно видосконалювало свою політичну теорію в конфронтації з дійсністю. Шляхом досвіду воно творило досконалішу теорію української політики. Воно розв'язувало тяжкі політичні проблеми та стверджувало своїм свідомим, добровільним збройним чином правильність своєї самостійницької політичної теорії і в той спосіб її «розробляло і видосконалювало». Коли гасло Самостійної України стадо в 1916 р. реальніше і певніше серед українського народу, ніж в 1914 р., та було глибше засвоєне українською політичною думкою, то це сталося тому, що воно дозріло та видосконалидось також теоретично в процесі живого здійснювання наших основних національних постулятів, то є в процесі боротьби за ці постуляти. В той спосіб УССтрілецтво розробляло і удосконалювало українську політичну думку. Воно робило збройним чином найвищу політику і одночасно формулювало її теорію.

УССтрілецтво створило свою визвольну стратегію, відповідно до історичних обставин, серед яких виступило та відповідно до сил, якими диспонувало. І цю стрілецьку визвольну стратегію не творив якийсь теоретик, як цього хотів би О.Думін. Вона була плодом збірної думки та спільних ідейних зусиль стрілецької спільноти, опертих на традиції «Молодої України» та довоєнного січового і стрілецького руху. Її провірювали і закріплювали в процесі боротьби УСС.

Згадані вище завваження Думіна треба розуміти як побажання створення певної широкої теоретично-наукової системи, на основі якої належало б будувати нашу визвольну політику. Та це важко здійснити було УСС, які мусіли тоді воювати. Могло це статись пізніше, і це зробив один з найкращих політичних теоретиків і публіцистів з-поміж УССтрілецтва, д-р Володимир Старосольський. Вже під час своєї служби в стрілецьких рядях він почав основні підготовчі студії, а після заломання наших визвольних змагань, опрацював наукову теорію трьох основних соціологічних груп, чи явищ, на яких спирається національна визвольна політика, та які заразом є її об'єктом, а саме: нація, держава і демократія. Про кожну із цих проблем д-р Старосольський написав основний науковий твір. Проблему нації проаналізував він оригінальною науковою методою, в творі: «Теорія нації», виданім у Відні в 1920 р. Теорію держави і політики він перший в українській науці вичерпно опрацював, згідно з найновішими поглядами на істоту держави, у своїм університетськім підручнику п. з. «Держава і політичне право», виданім у двох томах у Подєбрадах в 1925 р. Основні принципи демократії та її теорію з'ясував блискуче в книжці виданій в німецькій мові в Відні 1916 р. п. з. «Das Majoritaetsprinzip», яку по нинішній день високо цінять в німецьких наукових колах.

Та д-р Старосольський обробив деякі важні проблеми української визвольної політики ще під час війни. В 1915 р. вийшла у Відні його розвідка п. з. «Національний і соціяльний момент в українській історії», в якій він вияснив і доказав ролю соціяльного чинника в визвольній боротьбі українського народу. В тім же році появилась у «Віснику Союзу Визволення України» його стаття п. з. «Думки про демократію», яка не втратила своєї актуальности.