Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
В 1917 р. придбало УССтрілецтво прекрасний символ своєї самостійницької ідеї та бойової готовости – власний прапор. Виконаний заходами українського жіноцтва у Львові дуже солідно з синього шовку, зображував по одному боці Архистратига Михайла (герб Києва) з мечем, готовим до удару, в одній руці, і зі щитом, на якому лев (герб Галицької України), – у другій. Довкруги розміщено листя і грозна червоної калини. Так зображено на прапорі УССтрільців їх основну ідею соборности України. (Новітній герб соборної української держави, тризуб Володимира, встановила Українська Центральна Рада щойно два роки пізніше). По другому боці стрілецького прапору, вигаптовано золотом на малиновому колі, в дубовому вінці – символі стрілецької слави – букви У.С.С. Дня 28 жовтня 1917 р. посвятив його в осідку Вишколу УСС, Розвадові, митроополит Андрій Шептицький.
Так отже з весною 1917 р. оформивсь остаточно зовнішній самобутній вигляд УССтрілецтва. Воно робило все те ступнево й самочинно, без попереднього дозволу австрійської військової влади, яка уже пост фактум затверджувала формально деякі заведені зміни. В той спосіб УССтрілецтво скидало з себе всі зовнішні признаки займанницького війська, після того, коли воно у своїх серцях та у своїй душі вже давно пірвало усякі зв'язки з австрійщиною.
Крім зовнішньої форми, рішальною признакою національного характеру Легіону УСС було вживання тільки української мови, як урядової і службової. Усе наказництво та назовництво велося тільки українською мовою. Причинилось це до значного розвитку української військової термінології. Українська мова наказів була гордістю УССтрільців. Підстаршини німецької армії, що були інструкторами в Вишколі УСС в Розвадові, мусіли навчитись української мови наказів, щоб вести підстаршинський курс або давати муштрові накази. Сталось це після пасивної резистенції стрільців, які не схотіли виконувати наказів у німецькій мові, хоч їх добре розуміли. Був це один з доказів національної характерности і гордости та моральної сили УССтрілецтва. Також під час вправ вишколюваних відділів УСС у вишколі, службові голошення командантів відділів, прибулим на інспекцію штабовим австрійським або німецьким старшинам, відбувались тільки в українській мові. Перекладачем був звичайно командант Вишколу або його заступник. Зокрема вважалось недопустимим говорити по німецьки з старшиною австрійської армії, українцем, коли він, як це не раз траплялось, звертавсь в певних службових справах до УССтрільця в німецькій мові. Зокрема сот. Д.Вітовський не любив цієї безхарактерности щодо рідної мови. У одному спогаді, м. інш., говориться, що коли з початком 1918 р. мав прийти на місце пполк. М.Тарнавського, новий командант Легіону УСС, сот. Микитка, старшина австрійської армії, тоді Д.Вітовський попередив старшин УСС перед прибуттям нового команданта словами: «Панове товариші, ані слова по німецьки!».[109] УССтрілецтво щиро і з достоїнством піклувалось дорученою йому під час великої війни національною цінністю: рідною мовою.
Суспільно-політична, ідейно-громадська та культурно-освітня активність УССтрільців не обмежувалась тільки до праці в Легіоні УСС. Вони вважали себе не лиш українськими вояками, але також почували себе українськими громадянами. Уже до війни працювали вони серед народних мас, навчаючи, виховуючи та організуючи їх. Мали добрий досвід у народній праці.
Тепер, під час тяжких обставин воєнного часу, УССтрільці продовжали свою суспільну працю, коли для того заіснувала можливість. Найкращу змогу для цього мали позафронтові частини Легіону УСС, що перебували в Коші і Вишколі. Фронтові сотні і курені, що цілими місяцями і роками перебували в окопах, у боях, або в запасі в безлюдних і знищених селах, щойно ранньою весною 1918 р., коли перейшли на Україну, включилися до цієї суспільно-громадської праці.
Ми згадували вже дещо про першу зустріч УССтрільців в 1914 р. з народом на Закарпатті та про їх національно-освідомну працю, яку вони з великим успіхом там розпочали. Треба тільки додати, що та перша українізація Закарпаття поширилась далеко поза місця постою УСС та на очах привертала українське національне обличчя нашого змадярщеного народу. Занепокоєна мадярська поліція виготовила восени 1915 р. обширний донос до міністерства внутрішніх справ в Будапешті про протидержавну пропаганду УССтрільців між закарпатським населенням. Тим доносом заінтересувався особисто мадярський прем'єр Тісса та видав в тій справі суворі адміністраційні накази в цілі спинення української пропаганди на Закарпатті.
Про конкретні успіхи тої піонерської, національно-виховної праці УССтрільців на Закарпатті – не раз були згадки в українській пресі. Для прикладу наведемо дві пресові нотатки на цю тему:
У «Вістнику Союзу Визволення України» з 26 грудня 1915 року в статті: «З угорської України» м. інш. читаємо:
«Де УССтрільці стояли довше, нав'язувалися ближчі зносини з місцевою молоддю, заводилися сходини та співи. Молодь радо перебирала українські народні і патріотичні пісні, й мені траплялося декілька разів почути від угорсько-українських парубків і дівчат: «Ще не вмерла Україна», «Гей там на горі Січ іде» і т. д. В Чинадієві місцева молодь присвоїла собі цілий січовий репертуар, і коли ми пробували там в якийсь час по Січових Стрільцях, то думали, що живемо в якімсь свідомім галицькім чи буковинськім селі».
Часопис «Сеньйорська Ватра» – орган Об'єднаних Пластових Сеньйорів, в статті:
«Початки пластового руху на Карпатській Україні», передрукованій в «Свободі» в квітні 1954 р., так писав про це: «Безперечно важливий крок у пробудженні Карпатської України належить Українським Січовим Стрільцям. Понад дві тисячі свідомого вояцтва УСС складалися у великій більшості з молоді із середньою і високою освітою. Вони в 1914 р. опинилися в селах Карпатської України, де були розміщені по селянських хатах. Через безпосередній зв'язок з населенням, зжилися з ним, відвідували недільні Богослуження, організували добрі хори і вели щиросердечні розмови.
Все це робило велику національну пропаганду, і не одному, вже змадярщеному українцеві, відкрилося правдиве українське серце. Пам'ять про УСС залишилася тривка і добра. Коли в 1925 році в Лугах, коло Сваляви був пластовий табір і одного дня запрошено на ватру довколишнє населення, від селян чули ми про УСС, як гарних хлопців, що йшли битися за Україну».
Так отже, та національно-виховна праця УССтрільців, їх боротьба з московським наїздником і численні стрілецькі могили, що остали на Закарпатській Україні, остануть цінним вкладом стрілецької ідеї та традиції УСС в історії Срібної Землі.
Під час свойого понад трилітнього побуту в Галичині, від лютого 1915 р. до весни 1918 р., УССтрільці продовжували свою суспільно-громадську працю. В першій мірі цю працю вів Кіш УСС. В Коші перебувало стало кількадесят кваліфікованих громадських діячів, старших студентів університету, народних і середньошкільних учителів, правників, людей вільних професій і т. д., які працювали в різних галузях культурно-освітньої праці в селах і містечках, де було місце постою Коша, як також в сусідніх місцевостях. Відновлювано читальні «Просвіти», улаштовувано свята Шевченківські та інші національні маніфестації. Знаменитий стрілецький хор і оркестра під орудою пхор. Л.Гринішака і капельника М.Гайворонського успішно виступали з концертами в багатьох містах Галичини: у Львові, Станиславові, Стриї, Дрогобичі, Калуші, Болехові і інших містах. На концертах тих бувало також багато чужинців.
109
[107] М.Заклинський. «А ми тую стрілецькую славу збережемо», Львів, 1936. Частина І, стор. 139.