Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
Стор. 23: Жорстока страта не піде на користь вашому (регенству =>) регентству.
Стор. 29: Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми (гроссмейстрами =>) гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника.
Стор. 35: Вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами (східньоєвропейської =>) східноєвропейської ойкумени; місто С. заселили мешканці (навколишних =>) навколишніх селищ — міське походження Хомського вельми умовне.
Стор. 35: Якби він на власні очі побачив запісковілу сонячність міста С., орнаментованого мокрою білизною та вигорілими (кумачовими =>) кумачевими прапорами, то, напевне, знайшов би для пояснень явищ вульгарного світу слова прості, відкриті.
Стор. 35: Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то (цінностний =>) ціннісний простір Хомського був всіяний кам'яними стовпами сірійських відлюдників в ім'я Христове.
Стор. 38: Дальграно (Джорж =>) Джордж (1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.
Стор. 41: …і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи (знависнілість =>) знавіснілість праправнуків своїх…
Стор. 43: До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у (масшабі =>) масштабі 1 до 500.
Стор. 44: Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба (Бьюме =>) Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса — все є у цьому тексті.
Стор. 47: Легенда додає, що в останню хвилину життя Хомський благословив вбивцю словосполученням (апофатичной =>) апофатичної мови.
Стор. 53: — Там, — показує в бік (північноі =>) північної цегляної арки Шкіряний.
Стор. 53: Лєна знаходить креденс, стару дубову потвору, розкурочену місцевим іконографом у пошуку столітніх (дошок =>) дощок, знаходить урізок арматурного косинця і трощить ним дверцята креденса.
Стор. 54: Він бере дощечку з гофрованим, (костяного =>) кістяного кольору, зламом, намагається впіймати цей запах старої, міцно обжитої кількома поколіннями кімнати, запах старих станіславських газет, запах солодкавих в'їдливих радянських парфумів, запах назбираного у слоїк соковиння алое, запах пудри, кориці, шалфею у сподніх шухлядках…
Стор. 55: Він вдоволено зауважує теплі струмені, що пробігають тілом, намагається зосередитись на цих струменях, на (сгущеннях =>) згущеннях та джерелах тепла, на хорах міріадів зраділих клітин, котрі вітають прибуття алкоголю переможним гімном, радісним співом відродженої життєдайної повноти.
Стор. 56: Малий злодюжка встигає добігти до низького дувалу і вчепитись у його глинястий перекат, коли (звідкісь =>) звідкись зліва (через півстоліття все зло у спогадах виникає зліва) матеріалізується товстий гарбузник Кутул.
Стор. 58: Змастивши зсередини тлустий циліндр солідолом, Гундос уводить до його порожнини металевий толок, (з'єднює =>) з'єднує його із скобою силового пристрою.
Стор. 58: Ґвинти скоби вкручені у сталеві пружини, вкрадені курдуплем з розкуроченого імпортного (верстату =>) верстата.
Стор. 59: Автоматним шомполом він ретельно втрамбовує шматок пластиліну у торець тоншого (циліндру =>) циліндра, заводить скобу за гачок спускового (важелю =>) важеля.
Стор. 64: Шкіряний намагається оволодіти механікою штанів, але, на біду, ґудзик безповоротно змінив своє буттєве (розташуваня =>) розташування.
Стор. 65: Кіра розслаблює пальці, котрими тримає поли довгого атласного (халату =>) халата.
Стор. 68: — Шкірятін, — уточнює своє (призвище =>) прізвище Шкіряний і намагається щонайпривітніше посміхнутись череваневі.
Стор. 68: За атласною хмарою її (халату =>) халата невпевненим гостем виникає п'ятирічне дитинча.
Стор. 69: Якби щури мали свою блазоніку, витвір (Кіріного =>) Кіриного поріддя пасував би прикрасити герб якогось пацючого герцога.
Стор. 73: Тут він забуває наступний текст, сідає і втрапляє виделкою у велику золотаву бараболину, що миттєво сходить схизмами і (паром =>) парою.