Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
…Від океану віяв повільний вітер, що звивав вологе важке повітря у прозорі безхмарні рулони. Вони скочувались на червонясті обладунки берегових пагорбів, вбираючи сміття, комах, запахи, розгортались на підніжжях Анд прозоро-рожевою тубільною атмосферою. Серед гри повітряних завиванців, на пласкому пісковику зруйнованої піраміди Пачакамаку, Реконструктор розпочав найпотаємніший із ритуалів ложі Мемфісу. Збуджений уможливленням таємного, він не спромігся обійтись без ковтка чорної рідини, що зносить над теренами свідомості дзеркальну баню самоспоглядання. Містичний бальзам впав у єство Реконструктора і потягнув його в Безодню бескидами часу. Заки дзеркальна плівка огортала Маккона в просторі Пачакамаку, він притиснув сухі долоні до шерехатих плит піраміди — минуле гарячими хробаками вповзло у лінії долонь, вогнем безбарвним просоталось крізь сухожилки і огорнуло рамена Реконструктора.
Нарешті він перестав відчувати, як чорна рідина пече шлунок, темні дзеркала досягли стовпів сущого, вмерле буття досягло очей. Усередині Реконструктора спалахнув день трьохсотрічної давнини, і був він сонячним та строкатим.
Маккон побачив золоте ранкове Сонце і океан, всіяний срібними стрілами блиску, побачив послів імператора Уайна Капака, що підіймались до святилища стрімкими сходами піраміди, і кольорове пір'я воїнів, темну шкіру жриць з горбуватими носами, і жертовних лам побачив Маккон. Він сконцентрував увагу на вівтарі, числовими формулами відгортаючи другорядне. Він вже бачив Жертовник, і знаки Жертовника, і золоті роги обіруч нього. Але на сходах вівтаря стояли оголені красуні, і він не втримався на лезі зосередженості.
Реконструктор віддавна знав, що ворожнеча між жінками і знаками споконвічна, але вперше осягнув Досвідом Втрати, як спіральні пружини хтивості руйнують мережу зчеплених символів. Одна із жриць відчула присутність його бажань і подивилась смальтовими очима в простір Маккона. Видіння хитнулось і розлетілось на веселки. Чорний бальзам пішов горлом, Реконструктор впав на кам'яні плити…
Через дві доби Маккон відбудував видіння і поглибив Реконструкцію, він добрався до знаків Жертовника і побачив Сонячне Коло, зроблене із золота, та числові знаки пояснення. Він зробив останнє зусилля, пірнув у сутність цих Чисел, і в мить осяяння був вбитий чабаном-кечуа, якому сподобався одяг п'яного європейця.
В Архіві ложі Мемфісу зберігся запис, зроблений Старшим Адептом паном Теодором Алоізом Вальдштайном у 1781 році. Старший Адепт писав:
«Найдосконаліші шляхи Розуму затьмарюються сумнівами. Два роки тому, в часи передстояння Верховного Мага ложі найдосконалішого Людвіга Йасона Кроулі, дехто з шотландських братів вищих ступенів посвяти став висловлювати підозри відносно фундаментальних джерел Герметичної Традиції Мемфісу.
На одному з ритуалів брати з посвятами Адептів і молодших Магістрів закинули ложі звинувачення у прихованих сатанинських містеріях.
Сер Кроулі погодився перевірити сутність головних Знаків Герметичної Традиції шляхом Реконструкції її прадавніх джерел. Відомо було з книг нічних та секретних, що тубільці іспанського Перу, у наївності своїй, малювали герметичні коди Одинадцятого Ступеня Образності просто на вівтарях храмів. Езотерія індіанців вважається чистою, без домішок інших традицій, і сягає часів Присутнього.
Реконструктором був обраний Семюел Джеремія Маккон, шотландець, носій ступеня „Магістр Храму“. Він був відправлений у Ліму, але загинув, вбитий місцевими грабіжниками. Найуславленіші візіонери ложі визнали, що до загибелі Маккон досяг Одинадцятого ступеня і побачив сутність Сонячного Знаку.
Прикладом цим застерігаю вас, брати у майбутті, не торкатись Початків, перебуваючи у сумніві».
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 5: Зизоокий фотограф Ференц обрав для своєї майбутньої фотолабораторії надбудову горішнього поверху (Будинка =>) Будинку Вчителя.
Стор. 15: Він намалював (Антихриства =>) Антихриста — на полотні Князь Жаху виглядав як струнка гола дівчина з червоним волоссям, антрацитовими очима і акуратними персами.
Стор. 20: (Інклюз при у =>) Інклюз у цей час стрибав у скрині і навіть (за свідченням гімназистки) верещав.
Стор. 20: Циганку замкнули суворі лещата влади графині де Ебро, регентки малолітнього Хайме, двадцять дев'ятого володаря замка, і вирвати блудницю з цих лещат не зміг би тепер Найсвятіший Отець у Римі: левиці Кастілії (здобичи бо =>) здобичі-бо не віддають.