Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

В моєму дитсадку були двоповерхові ліжка, і серед дітей вважалося дуже престижним спати на другому поверсі. Моє ліжко було вгорі, але, по суті, я ніколи не використовувала його за призначенням.

Коли товста російськомовна нянька веліла всім лягати спати, я роздягалася до трусів, перемовлялася з кількома дівчатками про нагальні буденні справи і, як решта, долала довгий і захоплюючий шлях сходження до свого ложа. На вершині, в родовому гнізді, я озирала світову марноту, вкривалася з головою - і чекала. Поки настане тиша.

Соромно сказати, що я робила під ковдрою, крім того, що копирсалась в носі й роздирала на ногах укуси комарів. Моє ліжко тоді здавалося мені човном. Іноді я відчуваю те ж, особливо після вживання алкоголю, але тепер я розрізняю поняття предметів фізичного світу й свідомість.

Нарешті, коли всі засинали (я визначала цей момент за станом загального втихомирення - приблизно через п’ятнадцять хвилин), мені під ковдрою ставало неймовірно нудно і треба було повертатися на грішну землю. Сходження по драбині вниз захоплювало мене не менше, або й більше, бо серед цих сонних дитячих тіл треба було поводитися дуже обережно, щоб якесь не прокинулося й не зчинило галасу. Мар’янові, наприклад, який спав піді мною, таке зробити принесло б тільки задоволення.

Боса і в трусах, я рівним упевненим кроком виходила зі спальні. Нянька, як завжди, в голубому костюмі з білим комірцем, в якому - тепер я думаю - могла б у 19-му столітті ходити англійська гувернантка, сиділа за столом і з якогось невідомого дива накладала на шматок скла тонкий шар синього пластиліну. Нянька, не здіймаючи голови, віталася зі мною, ніби вперше за сьогодні побачила, і питала, чи здогадуюсь я, що це за шар синього пластиліну на склі. Я відповідала, що це - озеро. Нянька ствердно кивала підборіддям, хоча синій пластилін цілком міг бути і небом. Нянька хвалила мене й казала, що я дуже мудра, можливо, через те, що лиш я з дітей виявляла до неї щиру прихильність. Я була її найкращим старшим другом. Відчувала, що мушу їй щомиті допомагати, бо інакше нянька зі своєю діточою наївністю пропаде наступного ж дня. Я пояснювала їй серйозні й необхідні речі щоденного порядку, а вона натомість розповідала мені про блискавки у формі кулі, чорних принців, які з’являються під час затяжних дощів, і про те, як її сусідка і добра знайома колекціонує марки.