Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
Щоб заспокоїтися, я сідаю навпроти дзеркала.
Як би важко не було - треба.
Беру тупі, але єдині у всій квартирі ножиці. Леза, ножі й інші гострі предмети мама завбачливо від мене ховає.
Чиїсь запахи, дотики, слова ще дуже реально вібрують у мені, і знервоване тіло ще готове плодити нові ілюзії, але мотузки порвано остаточно.
Цілий тиждень я намагалася дотягнути до понеділка - й от він нарешті настав.
Сиджу навпроти дзеркала і безперервно думаю про терпіння.
Терпіння насправді нема - є можливість обстригти волосся під самий корінь. Коли його обстригаєш, то ніби набираєш повні легені повітря для нової дози потенційного минулого. Той факт, що я зараз обстригаю волосся, доведеться рано чи пізно обстригти також.
Обтяті пасма складаю в целофану торбину, щоб потім закопати волосся на пустирі чи спалити в татовій попільничці. Від попелу сигарет попіл минулого майже не відрізняється, - принаймні смак такий самий.
Мені стає легше й свобідніше, але чомусь не так радісно, як думала.
Як би голову не обстригати - голова залишиться все одно.
Але я не хотіла так починати жити. Думала - в мене все буде по-іншому - не так, як у решти типових алкоголіків і наркоманів. От - думала - здобуду освіту, дізнаюся про все можливе, швиденько схоплю істину і сенс, народжу двох дітей, навчу їх того, що знаю сама, допоможу суспільству вибратися з болота, а тоді вже можна зводити докупи руки й ноги, тобто вмирати.
Але виявилося - це не так просто. Принаймні - здобути освіту. Особливо коли постійно думаєш про одне й те саме.
Коли торкаєшся правою рукою лівої, і тобі здається, що це рука іншої людини.
І ти думаєш - що це з тобою сталося? Чого ти живеш в ілюзіях? Чого ти заінтриговано торкаєшся своїх рук? Що ти хочеш ними відчути?
Його нема ані в тобі, ні поза тобою.
Так, ніби він умер.
Так, ніби вмерла я.
Так, ніби хтось із нас умер, а хтось залишився жити.
…
Минає багато часу…
…
Може, тижнів два…
…
Я часто ходжу в туалет, а потім довго розглядаю те, що в ньому від мене залишається. Не хочу щось після себе залишати, хочу бути закритою системою, хочу бути скульптурою.
- Ти далі чекаєш на нього? - питає Роза, коли я нарешті перестала вити. (Роза страшенно подібна на ту Розу, в яку я була колись закохана). Киваю головою. Насправді я чекаю не на нього, а на своє тіло, але Розі я цього не поясню. Тіло має повернутися з дня на день. От-от стане на моєму порозі - і я усміхнуся йому. Спитаю, як йому булося без мене, що нового побачилося, з ким новим переспалося, а тіло віддано дивитиметься мені в очі й нічого не скаже, крім того, що не може без мене жити.
- Я чекаю, що він прийде, але він може і не прийти. Люди згарячу здатні прийняти якесь неправильне рішення, а потім соромитися через нього переступити, як би не хотілося. Я ненавиджу людські принципи.
- А скільки ти будеш його чекати? - знову питає Роза, і я починаю підозрювати, що це її робота.
- Не знаю, може, кілька днів, тижнів, але якщо він все-таки прийде, то, без сумніву, менше, ніж якщо не прийде.
- А ти знаєш, де він зараз і що робить?
- Кажуть - що поїхав до Львова, але Ксеня вчора бачила його тут, він був одягнений в чорну шкірянку і простоволосий - його кепка в мене. Що він робить - не знаю, і це найбільше мене засмучує.
Я б розказала Розі більше, але вона може все передати мамі. Мамі краще взагалі не знати, що я чекаю на нього. Всі свої речі я давно спакувала, наперед попрощалась з усіма друзями, віддала всі борги, купила за мамині гроші багато косметики, щоб вистачило на деякий час нового життя. Я не хочу бути його утриманкою - я хочу утримувати його. Хочу йому готувати смачну їжу й вибирати одяг, купати його, чесати вранці, дивитися на нього голого і не збудженого, взагалі - з нетерпінням уже чекаю на нього.
- Скажи, а якщо він не прийде по тебе і через місяць, і через рік, що ти зробиш?
- Як то - не прийде?
- Ну, якщо йому обридла ця жіноча тяганина - і він захоче свободи?