Укус огняного змія
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-76-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Укус огняного змія». Краткое содержание книги:
Кафе, що в ньому відбувалося зібрання, розчарувало мене. Невеликий підвал, за шинквасом — меткий молодик, який обслуговує одночасно трьох клієнтів, ще й притримуючи плечем мобільний телефон, кілька круглих столиків із зеленими мармуровими стільницями, важкі чавунні крісла з високими спинками, а на стінах — старі світлини Києва. За столиками сиділи молоді люди, спілкувалися тихо, горілки не пили, не курили. Коли я з’явилась у дверях, ніхто навіть голови не повернув. Я перетнула крихітну залу й примостилася за столиком, де було вільне місце. Замовила соку. За моїм столом тулилися хлопець і дівчина, які тільки коротко мені кивнули. По сусідству зайняті були всі чотири крісла, спиною до мене сиділа жінка в сірій шовковій хустці з вишитими золотими трикутниками.
Двері розчинились, і до кафе спустилася пара. Вони кинули оком по приміщенню, побачили два вільних місця і хотіли присісти, але хлопець за тим столиком щось грубо буркнув їм. Здалеку я не розчула слів, але пара підхопилася з таким обуренням, що коли за ними хряснули двері, луна прокотилася по кафе. Ніхто з присутніх і голови не підвів на цей інцидент.
Отже, мене вони визнали за свою…
Чекали ми щось із півгодини.
Не знаю, хто віддав команду, але бармен швидко вийшов з-за шинквасу, замкнув двері до кафе й повісив табличку «Зачинено». Одночасно з ним підвелися з місць усі присутні й стали колом під стінами зали. Руда дівчина, вдягнена в чорні джинси і чорну ж куртку, пробурмотіла коротку фразу, яка, либонь, була ритуальною, адже після неї всі присутні хором видихнули «Amen» — і рушили помалу по колу. Тричі обійшовши залу, вони знову розсілися за столиками. Тоді руда дівчина пройшла до шинквасу й увімкнула магнітофон. Я чекала загробної музики, а натомість почула палку промову невідомого оратора.
Мало запам’ятала я з тої промови. Пригадую тільки, що промовець говорив про свободу вибору, про відкидання догм і суспільних умовностей, про першість матерії над духом. Братчики слухали з зосередженими обличчями і час від часу кивали, потверджуючи правоту оратора.
«…Згадайте, коли востаннє ви доходили чогось самотужки, а не взяли свої судження готовими з книжок, газет або журналів. Цим ви заздалегідь передбачили несвободу власного мислення, позбавили себе можливості скласти власну думку. Для багатьох так зручніше — дізнатися чужу думку, при цьому ще й спромогтися не вийти за рамки традиційних стереотипів мислення. Оцей шаблон: так — ні, так — ні… Я ж не хочу дати вам однозначну відповідь, яка співпадатиме з програмою, закладеною кимсь у вашу свідомість. Я хочу бачити у вас людину, котра зуміє правильно поставити питання, і тоді я вам не буду потрібен: ви самі дасте відповідь. Людина зі своїми питаннями для мене цікавіша, ніж людина з чужими відповідями…»
Що довше я сиділа на зібранні, то дивніше себе почувала. З одного боку, збіговисько не схоже на моторошні таємничі зібрання, як ми їх собі являємо. Зрештою, навіть головній ознаці зібрання — ритуалу — приділено було вкрай мало уваги. Що це за куций ритуал — три кола довкруж столиків?..
З іншого боку, непевне відчуття зростало в моєму серці. Голос оратора заколисував, підкоряючи волю. Щось у душі ще борсалося, та липкий страх огортав її, затоплюючи, ніби мед, і я почала задихатися. Мені вже треба було робити зусилля, щоб зосередити погляд на присутніх, які розпливалися, двоїлися, троїлися… Крізь туман я помітила, що й вони підпали під чари магнітофонного голосу. Деякі з них хиталися з боку в бік, хтось затулив руками обличчя, закинувши голову до стелі, і бурмотів нерозбірливо. Я хотіла прислухатися, але слів ніяк не могла добра ти: чи то мова чужа, чи то взагалі не було членороздільне мовлення, а набір гарикливих звуків. Дівчина, що сиділа поруч зі мною, плакала: сльози струменіли з-під тремтячих долонь, а губи здригалися, здавалося, видаючи один і той самий звук: «б-б-б-б»…
«…Ваше тіло і розум зазнають великих перетворень. Використовуйте цей час, щоб вивчити все, що тільки можете, — про себе і про світ довкола вас. Досліджуйте ваші уміння, таланти та винахідливість. Вчіться грати музику, малювати або створювати штучний інтелект. Використовуйте свій розум і серце, аби визначити, що правильне, що істинне, що зробить вас сильнішими. Ви не самотні. Ви — особливі. Ви — найкращі, і це допоможе вам відчути шлях. Ви бачите те, чого не бачать інші, ви знаєте все, що приховане в серцях людей. Ті, хто каже, що володіє особливою силою і може вказати вам шлях, напевне, роблять це з корисливих мотивів…»