В нетрях Центральної Азії

Взимку знову довелось побувати в Семипалатинську з сировиною і за крамом, а також в особливій справі. Прикажчик московських купців Первухін був дуже невдоволений з моєї конкуренції, бо я пропонував кращий крам, який сам вибирав, і продавав його дешевше, ніж він. Він змушений був торгувати тим крамом, який йому присилали з Москви, і продавати за цінами, які йому визначали, та ще з надбавкою на свою користь. Тому він сповістив своїх московських хазяїнів, що в Чугучаці якийсь Кукушкін, не маючи звання і прав купця, торгує а монголами, збиває московські ціни і шкодить російській торгівлі.

Московські купці на підставі його листа просили консула звернути увагу на цю «недозволену конкуренцію» і заборонити Кукушкіну самостійно торгувати в Монголії.

Консул запросив мене, показав цю заяву і порадив дістати в Семипалатинську тимчасове посвідчення і права купця хоч би другої гільдії. Тоді він зможе відповісти в Москву, що Кукушкін — купець, а не самозванець і має право торгувати з монголами. Він же видав мені відзив про користь моєї торгівлі і мою доброзвичайність, що мало допомогти мені дістати права тимчасового купця.

В Семипалатинську я все зробив і повернувся з правами купця, а Лобсина, який для захисту від зазіхань монгольського князя на його майно вже прийняв російське підданство, я заявив своїм компаньйоном.

Навесні цього року Лобсин якось приїхав до мене та й каже:

— Минулого літа ми з німцями їздили в Турфан, працювали як землекопи в руїнах, а чи багато дістали? Адже все, що ми викопали з землі, німці забрали.

— Це тому, що вони знали про ці руїни, знали, що коло Турфана е стародавні міста, в яких різні скарби збереглися. Це було їх відкриття, а нас вони найняли для цієї роботи, — відповів я.

— А чи знаєш ти, Хомо, що руїни дуже старого міста зовсім недалеко від Чугучака стоять. Там, мабуть, теж різні скарби залишились.

— Невже? Звідки ти довідався?

— Я взимку всяких калмиків і киргизів при нагоді розпитував, чи нема в наших горах яких-небудь руїн. І мені не одна людина, а кілька і кожен окремо розказували, що вони такі руїни знають.

— Де ж вони, далеко чи близько?

— Трохи далі старих рудників Чий-Чу, де ми три роки тому золото викопали. Уркашар-хребет пам'ятаєш?

— Аякже, добре пам'ятаю.

— З Уркашару велика річка Дям у південну сторону тече і в озері Айрик-Нур кінчається: Так от, не доїжджаючи до цього озера на схід від річки, руїни великого міста стоять. В пониззях річки є великі гаї і гарні пасовища. З калмицьких зимівель руїни видно — різні башти, стіни, вулиці, значно більші, ніж в Турфані.