Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
І, мабуть, він мав рацію, бо на «Пінті» панувала тверда дисципліна.
Синьйор Маріо пояснює це тим, що, по-перше, майже вся команда «Пінти» з одного міста, по-друге, командиром на ній відома й шанована в місті людина; до того ж там нема солдатів і чиновників, які у важку хвилину дратують команду своєю непристосованістю до моря. Подумати тільки, з шістдесяти чоловік екіпажу «Санта-Марії» справжніх матросів лише тридцять п'ять, а інші не знають навіть, як тримати канати у руках.
Таллерте Лайєса негайно звільнили з-під арешту. Ніхто не протестував проти цього, бо всі раділи можливому порятунку.
— Хіба не міг чіп із бочки вискочити сам? — сказав хтось. І всі одразу ж підхопили цю гадку.
Як тільки ми повернули наші кораблі на південний захід, екіпаж перейшов від відчаю до надії. Нам почали траплятися плавучі колоди, шматки дерева — один з них, без сумніву, оброблений людськими руками, — уламки очерету, зелена ще тростина і, нарешті, гілка з ягодами.
Я не був свідком того, про що розповім, бо це відбувалось на «Пінті», але від багатьох чув цю історію і гадаю, що, переказуючи її, не відхиляюсь од істини.
Річ у тому, що переведений з нашого корабля Хуан Родріго Бермехо із Тріони дуже потребував грошей, бо за півроку до цього був викуплений з полону у невірних. Рідні його продали для цього все своє майно, і, якби не його матроська платня, одержана за чотири місяці наперед, його сім'я загинула б від голоду, але, крім того, бідолаха заборгував ще три тисячі мараведі монастирю в Тріоні, а святі отці зовсім забувають про милосердя, коли збирають проценти.
У плавання він подався також виключно через вигоди, які обіцяв нам усім адмірал.
Ось чому, незважаючи на втому, Родріго двадцять шість годин не змінявся з вахти, бажаючи заслужити нагороду, і о другій годині ночі 12 жовтня справді перший побачив землю. Вона виднілася за дві ліги од корабля, і це передбачення згодом підтвердилось.
Не знаю, чи маю я право сумніватися у правдивості пана, але він заявив, що ще за чотири години до цього він начебто помітив світло, яке рухалось по морю і яке, без сумніву, слід вважати першою ознакою близькості землі. Про це своє спостереження він негайно повідомив королівського чиновника — синьйора Санчеса де Сеговія.
Королівський постільничий — офіцер Перро Гутьєрес ствердив адміралові слова, але більше ніхто з екіпажу «Санта-Марії» світла не бачив, хоч ми всі до болю в очах вдивлялись у темряву.
Алонсо Пінсон з цієї нагоди звелів спустити човна і сам рушив на флагманське судно.
— Пане адмірал, — сказав він, — те, що ви настільки великодушно послухали моїх порад і змінили курс кораблів, примушує мене гадати, що і надалі ви будете так само прихильно ставитися до моїх слів. Я певен, що для вас нічого не становить пенсія, обіцяна королевою, а честь першому побачити землю завжди випадає вахтовим і стерновим. Тому я прошу вас нагородити Хуана Родріго Бермехо, який безперечно цього заслуговує, бо світло, що рухалось по морю, могло тільки привидітись вашим втомленим очам…
— Капітане Пінсон, — різко перебив його пан, — ніякі молитви і ніякі поради не могли б мені перешкодити змінити курс кораблів. І якщо я це зробив, то зробив тільки з веління божого, бо адмірал ваш підкоряється тільки волі божій і монаршій! Повертайтесь на своє судно і не вступайте більше в суперечку зі мною, бо інакше мені доведеться відняти у вас шпагу і поводитися з вами, як з королівським злочинцем!
Я бачив, як вся кров прилила до обличчя хороброго капітана. Він мовчки постояв кілька хвилин, чекаючи, певно, що адмірал розкається у своїх словах, але пан, загорнувши недбало плаща, кинув йому:
— Ідіть на своє судно і займайтесь своїми справами. І дякуйте богові, якщо я не повідомлю королеву, що ви потураєте бунтівникам!
Я низько схилився над в'язкою канатів, щоб не зустрітися з Пінсоном очима. Важко ступаючи, він пройшов повз мене, мовчки спустився в човен і дав знак веслярам.
Я ніколи не вважав, що у людини за кілька хвилин може так змінитися обличчя.
Можливо, адмірал не хотів видати нагороду матросу, який провинився перед ним, але, хоч би як там було, синьйор Маріо, Орніччо і я були дуже засмучені тим, що сталося.
Розгніваний Хуан Родріго Бермехо подер на собі одяг і заприсягся, що, повернувшись, він знову піде до невірних і прийме магометанство.
— Бо, — сказав він, — у турків та арабів я бачив більше справедливості, ніж у християнській державі.
Нехай бог простить йому необачну присягу, але я вважаю, що гнів його був цілком справедливий.