Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Проминула вже доба, але, незважаючи на обіцянку адмірала, ніде не було видно й ознак суші. Можливо, що нам доведеться пливти ще не одну добу. «Пінта» і «Нінья», які підійшли до нас, повідомили адмірала, що в їхньому розпорядженні є запаси води: на «Пінті» — на десять днів, а на «Ніньї» — на сім. Беручи до уваги те, що тепер цю воду доведеться розділити з командою «Санта-Марії», води вистачить лише на чотири-п'ять днів.
Адмірал майже не появлявся на палубі. Орніччо часто і довго розмовляв з матросами, переконуючи їх не залишати корабель, але зараз бідолашні люди не знали, що діяти.
Розповідь Хуана Роса про могерського шинкаря не давала мені спокою. У мене в голові зародився план, який я вирішив виконати, ні з ким не порадившись.
Дочекавшись, поки всі полягають спати, я підійшов до ліжка Яньєса. Могерець не спав і порпався у своєму сундучку. Я підійшов до нього, нечутно ступаючи.
— Хуане Яньєс, — сказав я пошепки, кладучи руку йому на плече.
З несподіванки колишній шинкар зойкнув і виронив з рук кришку сундука, яка з грюком зачинилася.
— А, це ти! — пробурмотів він, розгледівши мене в темряві. — Чого тобі треба?
— Яньєс, — сказав я, — я стояв на вахті тої ночі і бачив усе.
Хоч я й не пояснив, яку ніч я маю на увазі, могерець зрозумів мене одразу.
— Мені тоді ж здалося, що ти слідкуєш за мною, — сказав він, спокійно відчиняючи сундук і знову почавши порпатися в своїх речах. — Тільки я не міг зрозуміти, чому ти мовчав усі ці дні. Ну, далебі, тепер ми квити, — пробурмотів він з коротким і огидним смішком.
— Чому ми квити? — запитав я обурено. — Я не сказав нікому про це, бо команді було не до тебе. Але як можна допустити, щоб бідолаха-англієць знемагав у тюрмі, а справжній винуватець перебував на волі… Лайєса випустять з комірки, а тебе посадять на його місце не пізніше завтрашнього вечора.
— А тебе викинуть за борт не пізніше завтрашнього ранку, — спокійно сказав Яньєс, зачиняючи сундук. — Чому ти не розповів про все це вдень, а прийшов до мене вночі?
Мене здивував його спокій. Чи не помилився Хуан Роса? Чи справді Хуан Яньєс випустив воду з бочки? Чи, може, ми говоримо про різні речі?
Що ти удаєш дурника?! — майже вигукнув Кріт. — Якщо ти викажеш мене, я, звичайно, не змовчу про тебе, і тоді побачимо, хто з нас раніше накладе головою.
Я не розумів його слів, але серце моє стислось, неначе від передчуття якогось лиха.
— Я не розумію тебе, — пробурмотів я схвильовано.
— Не вдавай з себе блазня! — сказав він. — Ти чудово розумієш мене. Інакше навіщо ти морочив голову своїми байками про проказу?
— Про що ти кажеш, Хуане Яньєс? — сказав я, хапаючи його за руку. — Яка проказа, які байки?
— Переді мною ти міг би не викаблучуватися, — брутально відштовхуючи мене, сказав він. — Я вирішив здійснити свій план на твоїй вахті, бо чудово розумів, що саме ти мене не викажеш! Я випустив воду з бочки, щоб примусити цих дурнів збунтувати проти твого божевільного адмірала. І вчинив я це, бажаючи їм добра, бо, пливучи на захід, ми втратимо половину команди, поки досягнемо суходолу. І чи доберемось ми до нього? А змінивши курс, ми сьогодні ж висадимось на якомусь острові. Все це я заявлю перед суддями, і нехай мене повісять, якщо вважатимуть, що я на це заслуговую. Тебе ж викинуть за борт без усякого суду, і ти це чудово знаєш, якщо знаєш морські правила про людей, які спілкувалися з прокаженими…
— Що таке?.. — пробурмотів я, похолонувши від жаху. — Я не розумію, чому раптом мене викинуть за борт?
— Досить удавати з себе нерозумну дитину! — прошепотів Яньєс Кріт над самим моїм вухом. — Можливо, твоя мати і залишилась здоровою після того, як доглядала за прокаженим, можливо, і ти не захворієш, хоч Ернандо Кальвахара і плюнув тобі просто в очі… Чого ти дивишся на мене, мов баран? Уночі перед від'їздом хіба не плюнув тобі в обличчя палоський прокажений Ернандо Кальвахара?
Я мусив був ухопитися за ліжко, щоб не впасти. В одну мить все немов освітилось у моїй голові. Я раптом виразно побачив, як старий, нахиляючись, кладе карту на підлогу і, шкутильгаючи, виходить з адміралової кімнати.
Пан чудово вміє креслити карти і, одначе, вирішив скористатися з моїх послуг. «Франческо Руппі, чи як тебе там!» — гукнув він, і я негайно прибіг на його поклик. Жодної миті не вагаючись, адмірал звелів взяти з рук прокаженого згорток. Я сидів над картою 36 годин, низько схилившись над нею. Але це ще не все. Карта дала мені змогу вирушити у плавання, і я довго і міцно притискав її до грудей і цілував. «Люба карточко!..» — казав я. Потім уночі я відштовхнув прокаженого з дороги адмірала, а за це він плюнув мені в обличчя. Промине кілька днів чи місяців, і в мене на грудях з'являться огидні багряні плями. «Боже мій, пане мій, адмірал, як мало варте життя Франческо Руппі, якщо ви так спокійно пожертвували ним!» Потім у мене почнуть гноїтися очі, все тіло розпухне і візьметься огидними болячками. М'язи відстануть од кісток, а шкіра перетвориться в один суцільний пухир…