Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Тому він механічно простягнув руку до стіни, намацуючи вимикач.
— Можна світло ввімкнути? Бо якось так не зовсім зручно балакати.
— Пройдіть до кімнати, — Галина Петрівна саме зачиняла за Глодом двері. Та пальці вже намацали вимикача, натиснули на нього. Передпокій перестав бути темним, Максим машинально глянув довкола себе. Кожен, хто потрапляє кудись уперше, мимоволі роздивляється, як тут живуть.
Передпокій виявився не дуже великим. Праворуч від Макса притулилося до стіни стареньке трюмо, в кутку стояла така сама древня пральна машина. Ліворуч — вішак для одягу.
Погляд Глода зачепився за щось незвичне, навіть несподіване. Але перш ніж він устиг зрозуміти, що саме збентежило його, Людмила нарешті промовила:
— Та проходьте вже, проходьте, і правда, чого стовбичите в дверях.
— Крім вас, у хаті є ще хтось?
— Чому вас це цікавить?
— Бо присутність сторонніх небажана. Розмова стосується лише вас, ну, і почасти вашої матері.
— Можете перевірити, — Людмила відступила від дверей, даючи зрозуміти — прохід вільний.
— У вас взуття знімають?
— Просто витріть ноги, — дозволила Галина Петрівна. — І не треба так кричати, тут глухих нема.
Дивно.
Чи Глодові здалося, чи хазяйка говорила зараз не так голосно, як на веранді. Сам він і далі підвищував голос, вважаючи її глухуватою. Пояснення знайшлося відразу. Не в хазяйці справа — хоча випито три пляшки пива, в голові ще й досі шумить, шум віддає у вуха, ось вам і побічні ефекти: це він, Глод, не зовсім дочуває. Нічого, з досвіду він знав — після обіду, навіть ближче до вечора, все це минеться.
— Будете хату обшукувати? — у запитанні Людмили чувся виклик.
— У мене ордера нема, — миролюбно промовив Максим. — І не треба мені вашу хату обшукувати, взагалі не для цього прийшов. Давайте краще на кухню пройдемо, а то натопчу вам, надворі таке робиться — наче не весна.
Він уже визначив, де кухня, і пройшов туди, на ходу розстібаючи куртку. Галина Петрівна посунула за ним і, коли опер, не чекаючи особливого запрошення, вмостився на ослінчику, нависла над ним горою.
— Не треба нам тут погодою зуби заговорювати. І доброго дядю тут грати. Давайте, в чому там справа, що цей виродок ще для нас придумав.
— Присядьте, Людо, — майже по-хазяйськи, наче в своєму робочому кабінеті, запросив Глод. Молода жінка сіла на стілець у кутку, сперлася на спинку, схрестила руки на грудях, закинула одну обтягнуту чорними лосинами ногу на іншу. — І ви теж, — звернувся до Галини Петрівни, але хазяйка демонстративно залишилася стояти. — Як хочете. Коротше, розмова у нас поки що без протоколу. Бо, скажу вам чесно, ваш колишній родич підкинув нам зайвого геморою.
— Він сам як геморой, — Людмила презирливо скривила губи.
— Вам, звичайно, краще знати. Нам Володимир, гм, Миколайович так само не дуже сподобався як людина. Але як громадянин він цілком має право написати заяву. Ми мусимо відреагувати, а в нас крадіжки, бандитизм і зґвалтування, ще з вашою справою возитися. Може, ви якось між собою розберетеся?
Щось не так. Щось тут не так.
Внутрішній голос узявся нізвідки, наче прокинувся й тепер відволікав Глода від роботи. Йому швидше хотілося провести формальну розмову з жінками, повернутися в управління, доповісти Калиті — ніяким Баглаєм у тій адресі не пахне. Однак нагляд за Людмилою Свиридюк установити треба, взяти її в конкретну розробку. За умови, якщо Рожнов, переможець постійно діючого конкурсу ідіотів, нічого не наплутав. Та внутрішній голос не давав спокою, нагадуючи оперові — він не помічає чогось важливого, що лежить просто на поверхні.