Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Тому, проти отих 100 000 бійців УПА була створена стала, принаймні, 5–6–кратна перевага чисельності: в Москві здавна і добре знали свої можливості.
Гострою та надійною зброєю, так само давньою та випробуваною, — була підлість у всіх її видах, можливих і неможливих. З їх появою та прибуттям починається широкомасштабне розтління людей, звичайне у них вишукування негідників та зрадників з місцевого населення, навіть формування з них озброєних загонів; так би мовити: “прєвратім войну міжнаціональную — в войну гражданскую!”
Якщо німці, скажімо, громили в каральних операціях українські села у власних одностроях “Ваффен СС”, то енкаведисти для чогось переодягалися в однострої УПА, демонструючи власну безглуздіть, бо добре відомо, що москалеві легше живим потрапити на небо, ніж вивчити хоч кілька українських слів. Чи вони, бува, собі рота зав’язували? Так, що ж це — знову, алогічна поведінка божевільних? — можливо…
Дав тоді про себе знати й ще один характерний бік їх імперської поведінки — постійна турбота про оту свою “інтєрнаціональную дружбу народов”: мало не всі жиди, що працювали на той час у системі НКВД — були переведені до Західної України. Як — пам’ятаєте? — ще у 1937 репресованого українця доручали слідчому жидові або вірменові; ну, і навпаки, ясна річ. Велика то штука — слова. Бо одне — старе, імперське: “раздєляй і властвуй!” А вже зовсім інше — “дружба народов”, — звучить!
Не гребували тоді й провокацією, як звичайно — найбруднішою у світі — совєцькою. Розберемо тут механіку тільки одного, але широко відомого заходу. Через сітку совєцьких шпигунів — місцевістю пускається чутка про те, що — мовляв, такого дня та о такій годині в яру Н. буде проходити запис добровольців до УПА. Та коли в цьому ярові збирається достатня кількість молодих хлопців з навколішних сіл, — енкаведисти оточуюють їх і розстрілюють з автоматів; просто і зручно. і — чим же не благородно?
Більшовицький наступ на Волинь тоді — 1944, не тільки провалився, спричинивши агресору відчутні втрати, але УПА, в свою чергу, організувала на відповідь глибокі рейди своїх частин на Житомирщину, добре давшися взнаки ворогові.
Але, найбільш тяжким випробуванням для національного руху стала зима 1944–1945, коли військові дії переносяться далі, на терени Галичини, проти якої було кинуто більше 200 000 карателів. Вони воюють не проти партизан, яких не в стані знайти, хоч ті й нищать їх несподіваними нападами, — вони воюють із населенням, яке й відповісти не може (який неоцінимий плюс!), але й є основою руху: постачає УПА всім необхідним. Ну, крім зброї, зрозуміло, її тепер постачає совєцька армія.
Тим часом на конференції ОУН в лютому 1945 — її головою обирається звільнений німцями С. Бандера, який проводить необхідну роботу по відновленню національної основи руху. Бо в постановах ІІІ Великого Збору (отого, з участю людей зі сходу) та прийнятих ним документах знайшли місце поступки опортунізму та згнилим “західним демократіям”, які, підкреслимо це ще раз, не надали й на ламаний гріш допомоги українському антигітлерівському рухові. Який і спричинив найбільших клопот німцям. Втім, дещо постачали з повітря польську Армію Крайову, яка відсиджувалася аж до самого Варшавського повстання.
Саме він, С. Бандера, за допомогою — знову ж, Д. Донцова, — піднімає ідейність українського націоналізму до минулого рівня. Аби в ньому й не тхнуло отією “західною демократією”, яка насправді ніколи не була чимось вартим наслідування. Бо була, з самого початку та до кінця, — послідовним сприянням червоному тоталітаризмові; та — рано чи пізно, мала розчинитися в ньому. Та навіть тоді, коли він оголосив їй безкомпромісну тотальну війну, — спромоглася подарувати йому за це цілих 100 млрд. долларів. Бо, саме таку суму склали “долгі СССР” на день його розпаду. Можу їм сповістити, що тільки вони їх бачили; і долара не повернуть.
Спроби зіштовхнути національний рух із його єдиної можливої основи, продовжувалися й далі, продовжуються й тепер. Саме з цього приводу напише вже 1954 Степан Бандера статтю — “Фальшування визвольного руху”, де укаже, що:
Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створення баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги і політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу проводять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь–яку легімітацію виступати від його імені.