Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

9

Вирушивши до маяка, піднявся кам'яними сходами, що із західного боку вели до дверей. Вони були височенні, широкі, важкі та водонепроникні. А крім того, ще й замкнені на ключ. За моєю спиною, ярдів за триста, був невеличкий причал. Біля нього стояли два пришвартованих човни. Один простий, з веслами, а другий — каютний вітрильник. Вони лагідно гойдалися на хвилях, а гра сонця та води створювала ілюзію, що під човнами — прозора слюда. Я ненадовго зупинився, милуючись ними. Відтоді, коли востаннє бачив щось подібне, минуло стільки часу, що ця картина на коротку мить здалася мені нереальною, надприродною, і я насилу стримавсь, аби не розплакатися.

Потім повернувся й постукав у двері.

Витримавши довгеньку паузу (принаймні так мені здалося), постукав удруге.

Нарешті почув усередині якийсь шум, а потім двері відчинилися навстіж, зарипівши трьома потемнілими завісами.

Жопен, доглядач маяка, дивився на мене налитими кров'ю очима, у його диханні вчувався запах віскі. Чоловік мав п'ять з половиною футів зросту і був такий горбатий, що нагадував Дворкіна. Борода його була завдовжки, як моя, але через маленький зріст видавалася довшою. На колір вона була сіра, мов дим, за винятком кількох жовтих плям біля вузьких сухих губ. Шкіру мав пористу, як апельсин, а під дією сонця, вітру й морського повітря вона так потемніла, що нагадувала кольором шляхетні барви старовинних меблів. Коли він дивився на мене, його чорні очі косили. Як багато людей, у котрих проблеми зі слухом, Жопен говорив гучніше, ніж слід.

— Хто ти такий? І чого тобі тут треба? — запитав він.

Ну що ж, якщо в такому вигляді — неголений, нестрижений, ще й худющий, наче скелет — я невпізнанний, то гріх цим не скористатися.

— Я подорожній з півдня, корабель наш недавно розбився, — сказав я Жопену. — Мені пощастило схопитися за дерев'яний уламок, багато днів мене носило морем і врешті викинуло тут на берег. Увесь цей ранок я проспав на пляжі. І тільки зараз набрався досить сили, щоб прийти до твого маяка.

Він ступив крок уперед і взяв мене за руку. Другою рукою притримав мене за плечі.

— Заходь, тоді заходь, — мовив Жопен. — Зіприся на мене. Спокійніше, не бійся. Нам сюди.

І він завів мене в своє помешкання, де панував несусвітній гармидер. Старі книжки, географічні карти, навігаційне приладдя... Жопен тримався на ногах не дуже впевнено, тож я налягав на нього не сильно, а рівно стільки, скільки потрібно, аби переконати його в моїй слабкості. Коли ми доклигали до дверей, я показово важко сперся на одвірок.

Він підвів мене до канапи, сказав, щоб я тут приліг, а тим часом пішов замкнути двері та взяти для мене харчів.

Я роззувся, але мої ноги були такими брудними, що довелося знову взутися. Якщо мене стільки часу носило морем, то я не можу мати настільки брудних ніг! А мені не хотілося, щоб доглядач дізнавсь, яка моя справжня історія і хто я такий, тож накрився ковдрою, що там лежала, і з невимовним блаженством розкинувся на канапі.

Невдовзі Жопен повернувся, тримаючи дерев'яний піднос із кухлем води, кухлем пива, великим шматком яловичини та половиною хлібини. Він підійшов до столика, широким порухом руки змів на долівку все, що на ньому було, і ногою присунув його до канапи. Поставивши на нього тацю, красномовним жестом припросив мене присісти.

Не відмовившись від пригощення, я з апетитом узявся до трапези, їв усе, що бачив на підносі, й спорожнив обидва кухлі.

А потім на мене навалилася страшенна втома. Жопен кивнув, побачивши, що соловію, і порадив поспати. Я й незчувся, як заснув.

Коли прокинувся, була вже ніч. Почувався набагато краще, ніж у попередні тижні, якщо не сказати місяці. Вставши з канапи, пройшовся до вхідних дверей і вислизнув з будівлі. Надворі було зимно, але небо вражало кришталевою чистотою й у ньому горіли міріади зірок. На вершечку вежі, за моєю спиною, спалахнуло збільшене лінзою полум'я, тоді згасло, потім спалахнуло знову... Вода була холоднючою, але мусив довести себе до порядку. Скупавсь, опісля виправ одяг і викрутив його. Витратив на все, мабуть, близько години. Потім повернувся до маяка, одяг розвісив на спинці старого стільця, щоб просохнув, а сам швиденько заліз під ковдру і знову заснув.