Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Ти прийшла саме вчасно,— сказав королевич,— бо завтра має відбутися моє весілля. Але тепер я не візьму ту довгоносу. Ти єдина визволила мене від чарів. Уранці я скажу, що спершу хочу побачити, що моя наречена вміє, і загадаю їй випрати мою сорочку з трьома лойовими плямами. А це може зробити тільки людина, а не троль. Ти випереш її, я знаю.
Так добули вони до ранку.
Другого дня, коли тролі зібралися на весільну учту, королевич сказав:
— Я хочу ще побачити, що вміє моя наречена, якої вона роботи навчилася.
— А чого ж, глянь,— погодилась мачуха.
— Я маю гарну сорочку і хотів би надягти її на весілля. Але на ній є три лойові плями, і їх треба відіпрати. Я обіцяв, що одружуся лише з тією дівчиною, яка випере мені сорочку. Бо як дівчина не вміє й сорочки випрати, то вона нічого не варта.
— Ну, це нехитре діло,— сказали гості.
Довгоноса королівна відразу ж узялася прати сорочку. Вона терла її з усієї сили. Та що більше терла, то помітніші ставали лойові плями.
— Ох, ти не так переш,— сказала їй мати.— Дай-но я тобі допоможу!
Та в її руках сорочка стала ще брудніша. Що довше вона прала, то більшали плями.
Потім сорочку спробували випрати інші тролихи, і в них виходило те саме. Врешті сорочка стала така, ніби її хтось протяг крізь димар.
— Ви ні на що не здатні! — сказав королевич.— Он під вікном сидить якась приблуда. Я закладаюся, що вона пере краще, ніж ви всі разом. Ходи-но сюди, дівчино! — покликав він.
Дівчина зайшла до світлиці.
— Ти можеш випрати цю сорочку? — запитав королевич.
— Ой, не знаю,— відповіла дівчина,— але спробую.
І не встигла вона занурити сорочку у воду, як та випралась і стала така біла, мов свіжий сніг.
— Коли так, то ти будеш моєю дружиною і більше ніхто,— сказав королевич.
Як почула мачуха ці слова, то луснула з люті. З носатою королівною та рештою тролів сталося те саме. Тоді королевич із своєю нареченою звільнили всіх в’язнів, які були там зачинені, набрали золота й срібла, скільки могли понести, і подалися далеко-далеко від замку, який стоїть на схід від сонця й на захід від місяця.
ПОКАРАНА ХИТРІСТЬ
Польська народна казка
Якось заможний пан з-під Ольштина полював сам-один у лісі, що сягав далеко-далеко.
В тому лісі посеред галявини була велика яма, вирита на вовків. Пан ішов через галявину й ненароком упав у яму. Як же він злякався, коли побачив, хто в тій ямі! А там уже сиділи ведмідь, здоровенна змія та кіт. Кожен із жахом дивився на інших. Отож пан і собі притулився до стіни та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три дні — все даремно. Лиш на четвертий день наймит Міхал прийшов у ліс рубати дрова й почув голос із ями. Він підійшов до ями й питає:
— Хто там?
А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, ніде правди діти, він і злякався дуже.
Пан упізнав наймита з голосу.
— Це я, твій пан! — гукнув він.— Я впав до вовчої ями. Допоможи мені вилізти. Ось побачиш, як я тобі віддячу.
Міхал відшукав довгу жердину, опустив у яму. Чує — хтось за неї схопився. Почав Міхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад. І що б ви думали — кого він побачив? Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.
Бідний Міхал затремтів з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потім обернувся на ведмедя. Міхал хотів був уже тікати, коли знову почув із ями голос:
— Не кидай мене тут, Міхале, любий! Змилуйся! Я знаю — ти хочеш одружитися. Справлю тобі гарне весілля, тільки допоможи мені вибратися з ями.
Почув це Міхал, усміхнувся. Хоч і не вірив, що то його пан, але вирішив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину до ями — й зараз же почув, як щось дряпається по ній. Потяг Міхал жердину, і здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут із ями вискочив кіт, нявкнув і шугнув у кущі.
— Ой, лишенько! Це був напевне диявол. У цій ямі, мабуть, сидять самі чорти.
Він уже хотів був тікати, коли пан заблагав і залементував:
— Не кидай мене, Міхале, любий! Надходить ніч. Я вмру від страху, голоду й холоду. Подарую тобі ціле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш.
Міхал знову встромив жердину до ями. Але цього разу з жердини із сичанням сприснула змія і зникла в траві.
«Чую людський голос, а з ями вилазять дикі звірі!» — зчудувався Міхал.
Він кинув жердину на землю, але пан так благав і кричав, що шкода було слухати.
— Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямі нема нікого, крім мене. Віддам тобі весь свій маєток і всі гроші, якщо врятуєш мені життя.