Казки народів світу

Міхал так і остовпів, побачивши цю трійцю, але ведмідь чемно підійшов до нього й повів у комору. Там лежав олень, якого він уполював для Міхала.

— Ото добре! Хоч буде що засмажити на весілля! — аж руками сплеснув Міхал.— Красненько тобі дякую.

Тут підбіг кіт і, лащачись, повів Міхала до сіней, де на лаві лежав букет чудових квітів.

— Буде чим прикрасити хату на весілля! — зрадів Міхал.— Дякую.

Нарешті підповзла змія, тримаючи в роті камінь-самоцвіт, який блищав на всю хату.

— Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! — здивувався Міхал.

Він чемно подякував звірам і нагодував їх; вони й пішли собі в ліс.

А Міхал сів на лаві й узяв самоцвіт у руки. Дивиться і не знає, що з ним робити.

Ранком пішов до панського маєтку. Він надумав продати самоцвіт пані, яка дуже любила золото й всілякі коштовні цяцьки. Та коли він показав самоцвіт панові, той заверещав:

- Ах ти ж негіднику! Де ти його вкрав? Адже він коштує цілу купу грошей.

— Я не вкрав його, пане. Мені принесла самоцвіт змія, що була разом з вами у ямі.

— От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовність!

І пан забрав у Міхала самоцвіт, а його самого наказав кинути у в’язницю та ще й вирядив слугу в місто подати до суду.

Привели Міхала на суд. Він розповів про те, як витяг пана із ями. Та пан присягався, що наймит бреше. Суддя послухав пана й каже Міхалові:

— Еге, мій любий! Хто ж тобі повірить? Чи є в тебе свідки?

— Є свідки! — вигукнув Міхал.— Є ведмідь, кіт, змія, тільки вони в лісі. Покличте їх, нехай скажуть.

— Ніхто твоїй брехні не повірить! — розлютився суддя.

Він уже хотів був винести вирок, коли раптом за дверима щось загарчало. Відчинили двері, й до зали увійшов ведмідь. На спині в нього сидів кіт, а змія обкрутилася навколо шиї й поглядала навколо своїми розумними очицями. Всі страшенно перелякалися, а пан аж зблід і сховався за столом. Ведмідь зі своїми друзями рушив до нього. Тільки-но підійшли ближче — пан зарепетував:

— Відійдіть! Відійдіть! Я скажу правду. Цей чоловік не винен. Усе було так, як він казав. Я заплачу йому, я все віддам!

Міхала негайно звільнили, і чутка про те, що з ним сталося, полинула по всій околиці.

Люди так сміялися з пана й соромили його, що він незабаром утік кудись аж за море. А Міхала всі хвалили й шанували. І незабаром наставили його лісничим. Зажив він з людьми в добрій злагоді, а потім одружився зі своєю нареченою.

Справили бучне весілля. їжі й питва було досхочу. Ведмідь, кіт і змія теж прийшли на весілля. За столом їх почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя — медом, кота — жирним м’ясцем, а змію — солодким молоком скільки душа забажає.

І таке це було гарне весілля, якого в околиці та й у всій Польщі ніхто не бачив і не пам’ятав.