Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Це для мене дрібниця,— відказав чарівник і вмить обернувся в слона.
— Оце-то так! А на лева?
— І це для мене ніщо,— мовив чарівник і став перед котом у подобі лева.
Кіт удав, ніби злякався, і скрикнув:
— Це ж неймовірне, нечуване діло! Такого мені й не снилося! Але ще неймовірніш було б, якби ти перекинувся в якусь маленьку тваринку, ну, скажімо, в мишку. Ти, звісно, могутніший за всіх чарівників у світі, але таке, мабуть, і тобі не до снаги.
Чарівник аж розімлів від таких лестощів.
— Авжеж, любий котику, я можу й це,— приязно сказав він і перекинувся в мишку та й почав бігати по кімнаті. А кіт за мишкою, хапнув її з одного стрибка і вмить з’їв.
А тим часом король із графом та принцесою їхали собі неквапом далі й приїхали до великої луки.
— А чиє це сіно? — запитав король.
— Графове,— гукнули косарі, як навчив кіт.
— Гарний клапоть землі маєш, графе,— сказав король.
Потім приїхали до великої ниви.
— Гей, люди, а чиє це жито? — запитав король.
— Графове,— гукнули всі женці.
— О, графе, то й це ж неабиякий шмат земельки.
А тоді приїхали до лісу.
— Гей, люди, а чиї це дрова?
— Графські,— відповіли дроворуби.
Король здивувався ще дужче і сказав:
— Та ви багатий чоловік, графе. Я й не знав, що в моєму королівстві є такі розкішні ліси.
Нарешті приїхали вони до палацу.
Кіт уже стояв на сходах, і тільки-но карета зупинилась унизу, прискочив, відчинив дверцята і мовив:
— Ваша величність, прошу вступити до палацу мого господаря — графа. Його така честь зробить щасливим на все життя.
Король вийшов з карети і не міг надивуватися розкішним палацом, що був, може, більш прекрасніший, ніж його власний. А граф повів королівну в залу, що аж сяяла від золота й самоцвітів.
А потім граф одружився з королівною, і коли помер її батько, сам став королем, а кіт — першим міністром при ньому.
НА СХІД ВІД СОНЦЯ Й НА ЗАХІД ВІД МІСЯЦЯ
Норвезька народна казка
Був собі колись бідний селянин, і мав він повну хату дітей. Та не мав їх чим годувати і в що одягати. Всі його діти вдалися гожі, як рожі, а найкраща — найменша дочка. Така вже гарна, що й словами не скажеш.
Якось пізно восени, в четвер увечері, надворі знялася страшна буря. В непроглядній пітьмі дощ лив потоками, а вітер так завивав і гудів, що в їхній старенькій хатині аж крокви на даху тріщали. Батько з матір’ю і всі діти сиділи кружка біля відкритого вогнища, і кожне щось робило. Коли це чують — знадвору хтось тричі постукав у шибку. Селянин вийшов із хати подивитися, що там за гість прибився до них у таку негоду.
Відчинив він двері, а перед ним стоїть велетенський білий ведмідь. Побачив його селянин і аж похолов з ляку.
— Добрий вечір,— привітався ведмідь.
— Добрий вечір,— відповів селянин.
— Я прийшов спитати, чи не віддаси ти мені свою найменшу дочку. А за це ти станеш такий багатий, як тепер бідний,— сказав білий ведмідь.
Почув це селянин і дуже захотів розбагатіти. Але відповів ведмедеві:
— Запитаю в дочки, як вона схоче, так і буде.
Вернувся він до хати та й каже:
— Там надворі стоїть велетенський білий ведмідь і просить віддати йому нашу найменшу дочку, а за це обіцяє зробити нас такими багатими, як ми тепер бідні.
Почула дочка, що від неї хочуть, і затялася:
— Ні, я з ним нізащо не піду.
Вийшов селянин надвір і домовився з ведмедем, що спробує вблагати свою дочку.
— Прийди,— каже,— по відповідь за тиждень, увечері другого четверга, може, щось і вийде.
І почали всі вмовляти дівчину. Батько з матір’ю, сестри з братами день у день казали, які вони могли б стати багаті і як їй самій було б добре. І нарешті вмовили.
Заходилась дівчина готуватися в дорогу. Вона вмилася, розчесала коси, випрала й полагодила свою стареньку одежу і зв’язала в клуночок те, що хотіла взяти з собою.
Другого четверга ввечері білий ведмідь знов прийшов до них, як і домовився з селянином. Дівчина взяла свій клуночок, покірно сіла йому на спину та й поїхала.
Їдуть вони, їдуть, а ведмідь і питає:
— Ти не боїшся?
— Ні, не боюся.
— От і добре. Тримайся тільки міцно за мою вовну.
Довго віз ведмідь дівчину, то чагарями, то густим лісом, і нарешті дісталися вони до високої гори. Ведмідь постукав у неї, гора розступилась, і вони опинилися в замку. А там у всіх покоях ясно горить світло, все блищить золотом і сріблом, аж очі в себе вбирає. У великій їдальні стоїть уже накритий стіл і аж угинається від смачних страв і солодких напоїв.