Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Мел-ге-ле, - прошепотів у нічній тиші, відповідно схрестивши при цьому пальці.
До ранку в радіусі сорока кілометрів здохли усі чорні кури.
Якуб проснувся, вийшов на подвір'я і потягнувся. На знак привітання підніс до сходу сонця пляшку з денатуратом. Барвник осів на дно. Понюхав. Здавалося б, все в нормі. Запах особливо не змінився, а його огидність зросла.
- Ну, поки вистачить, - вирішив. Залишив пляшку на камені біля сходів і саме тоді побачив її, ту жінку з ринку, яка стояла перед ним.
- Ну, що треба? - запитав.
- Пан Якуб Вендрович?
- А тут є ще хтось, окрім мене?
- Хочу тут поселитися.
Якуб сів на сходах і стиснув голову руками.
- Взагалі-то, питанням реєстрації і прописки займаються «фараони» у Войславіцах. Ну а чим Ви займаєтесь? - ввічливо запитав.
- Мені потрібне спокійне місце, де б я могла продовжити своє навчання, - після сказаних слів жінка зматеріалізувала у повітрі невелику вогняну кулю.
- Ох, яка чудова кулька... То Ви спочатку хочете мене вбити?..
- Не вбити, лише підпорядкувати.
- Боюся, не вдасться. Не родився ще такий, хто був би сильнішим за Якуба Вендровича.
- Ви мене погано зрозуміли. Я не хочу нікому перешкоджати. Просто у вашій ґміні немає ні чарівника, ні знахаря.
Якуб скривився.
- Чула дзвін, та не знаєш, де він... - сказав, задумавшись. -Тут, розумієш, зовсім інша структура. По-перше, сьогоднішній адміністративний поділ країни взагалі не враховується. Ми -інші, ми прив'язані тільки до парафій прицерковних територіях. В цій окрузі може перебувати лише один із нас. Один-єди-ний. І байдуже, що тут, окрім мене, більше нікого немає. Я тут живу і це означає, що вакантних місць просто немає.
Очі незнайомки було видно лише крізь тонкі щілини.
- А знахарка з вулиці Гробовецької, що недавно померла? Вона ж жила в тебе під боком?
Екзорцист скривився:
- Так вона була моєю далекою родичкою. В сім'ї певні речі налагоджуються в інший спосіб. Тим паче вона не була наділена силою...
-Ти теж...
- Так ти спочатку перевір своїх чорних курчат, а вже потім поговоримо, хто що має.
Відьма закрила очі і сконцентрувалася. Її астрал залишив тіло і полетів кудись у напрямку північного сходу, до Войсла-віц. За мить відкрила очі.
- Ну, добре. Забираю свої слова. Маєш силу.
- Добре. Йди вже собі.
- Але я боротимусь. Сам казав, що на цій землі може залишитися лише один. То хай той другий залишиться в землі навіки.
- Нехай так і буде, - сказав Якуб. - Ти сама зробила свій вибір. Раніше я ще ніколи не вбивав жінок, але якщо буде потреба, то можу спробувати.
Жінка істерично засміялася, махнула рукою і зникла. Щось несміливо застукало під черепом. Ні, це не була атака, лише інформація про надіслане повідомлення: «Перевір хлів».
Якуб почухав потилицю і пішов. Лишень він відкрив двері, відразу наткнувся на чергового, який дуже походив на Термі-натора. У нього замість очей світилися дві червоні лампочки, а замість вен все тіло було посноване різнокольоровими проводами.
- Ах ти сукін син! - Якуб не любив Термінаторів і тому чимдуж копнув його своїм гумовим чоботом. Потім різко вирвав із залізяки кілька проводів і кинув їхні кінці в бочку з водою. Полетіли іскри і червоне світло лампочок згасло.
- Господар, ти чого нам робочий матеріал псуєш? - запитало порося, сидячи в кріслі і клацаючи по клавіатурі за ново-зібраним комп'ютером. Друге, лежачи на купі металобрухту, вовтузилося біля зламаного телевізора.
- Ти що не бачиш, що ми тут працюємо?
- Пробачте? - промимрив Якуб.
- Наступного разу прошу записуватися на прийом...
Приголомшений після побаченого і почутого, Якуб поставив робота на місце і вийшов на подвір'я, де всівся на порозі і вхопився за голову. І в бік хліва полетів шквал нецензурщини на місцевому діалекті:
- ...От ху...доба.., трясця.., холера.., шляг би вас..! - це лишень оцензуровані уривки, якими можна передати інтелігентному читачеві стан обурення старого.
В голові страшно шуміло. Чи денатурат не треба було самогоном запивати, чи то думки розпинали голову? Але треба з тим боротись. Якщо війна, то війна! І пішов до хати.
Багато років тому, під час німецькоїокупації, чув, як розповідали одну історію. До хати його друга прийшло два гітлерівця і попросили відро гарячої води. От він і поставив цілих десять літрів гріти на печі. Коли вода закипіла, один із німців всипав у неї жменю дивного порошку і відро води перетворилося на відро горілки. Німці забрали її і пішли собі. Якуб потім запитував багатьох старожилів, деякі з них були навіть вченими, але всі одноголосно стверджували, що так не буває. Але Якуба це не задовольняло та руки опускати він не збирався. Він, немов алхімік, який старався створити заради добра людства чисте золото чи еліксир молодості, роками намагався розгадати цей секрет. Він накупив різних хімічних інгредієнтів і на створення такого порошка йому пішло повних п'ять років. Порошок то вийшов, але не такий. Ну і саме зараз Якуб вирішив його випробувати.