Книга пригод 3

Юрба повалила вниз до набережної. Смолоскипи освітлювати цей похмурий похід, кидали мерехтливі відблиски на пораненого Антоніо, непритомну Мігу та зв'язаного Яна Норріса. Морський гез безтямно й німо дав своїм ворогам тягти себе. Леоне делла Рота ступав із Мігою на руках, не розуміючи до пуття, як це сталося. У голові в нього все йшло обертом: наче вві сні виніс лейтенант свою легеньку ношу на борт галіона.

В каюті пораненому капітанові приготували постіль. Прийшов військовий лікар; він оглянув у все ще непритомного Антоніо рану й мовчки похитав головою. Міга ван Берген, на яку тепер ніхто не звертав уваги, сиділа, зіщулившись, у кутку каюти. А штурмана з чорної галери прив'язали до великої щогли, і довкола з нього глузували та насміхалися жорстокі вороги.

Веремія в місті тривала ще довго і вляглась аж тоді, як погасили пожежу в будинку за міським муром. Раніше запала тиша на борту галіона «Андреа Доріа». Нерухомо лежав у каюті Антоніо, нерухомо сидів біля нього Леоне, нерухомо щулилась у найтемнішому, найдальшому кутку Міга. На всьому судні не було чути нічого, крім плюскоту води, порипування снастей на вітрі та кроків чатового, що походжав туди-сюди із зарядженою рушницею та тліючим артилерійським ґнотом коло прив'язаного до щогли бранця і ні на мить не спускав з нього очей.

О другій ранку вітер зовсім ущух, і тепер навіть снасті вже не рипіли. Мертва тиша панувала на борту галіона «Андреа Доріа»… І — о жах! — цю моторошну тишу зненацька розітнув несамовитий крик і гуркіт рушничного пострілу.

З каюти на палубу вискочив лейтенант Леоне делла Рота, з ліжок і гамаків посхоплювалися матроси.

Під великою щоглою, де прив'язали бранця, нікого не було. Чатовий стояв із розрядженою рушницею і на запитання та на лайку офіцерів і команди тільки озирався божевільними очима навсібіч.

— Отам, отам! Через борт! — вихопився нарешті з грудей приголомшеного чатового хрипкий вигук.

— Де? Де? Де?

Всі кинулися до борту.

— Шлюпки на воду! Швидше, швидше! — пролунав владний лейтенантів голос.

На річці все завирувало, в нічній пітьмі спалахували вогні; та в листопаді ночі дуже темні. Щоправда, згодом з води виловили якогось трупа, що плив за течією, але то був труп не Яна Норріса. На обох берегах вниз за течією полетіли сигнали тривоги; однак марні були зусилля моряків на тих шлюпках, що їх вислали з усіх суден на причалах під Антверпеном.

Що ж сталося з Яном Норрісом — урятувався він чи знайшов смерть у хвилях Щельди?

Хто міг це знати!

Але як випросталась і насторожилася в своєму кутку Міга ван Берген, коли почула, що гез звільнився від мотузків і скочив за борт!..