Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
Дементій зачудовано дивився на Авеніра.
— Ми вже дещо зробили, — гордовито доповів Дейкало.
Коли майор почув про план Русі й Авеніра, він здивувався ще більше.
Проте, подумавши як слід, Деметій не став заперечувати, лише попрохав постійно тримати його в курсі справ.
Новий «клієнт» букмекера
І ось Дейкало знову відправився на Рейтерську, до букмекерської контори Артеменка. Цього разу він зовсім не хвилювався, бо відчував за спиною підтримку майора Дементія.
Артеменко видався йому ще більш самозакоханим і зарозумілим. Побачивши Дейкала, він широко всміхнувся.
— Радий вас бачити, — сказав він і простягнув Авенірові пещену руку. — Ви все обміркували? Час терпить. Я ж вам казав.
— Та ні, — заперечив Авенір, — час якраз підтискає.
Артеменко уважно дивився на Авеніра. Дейкало вдав, що дуже хвилюється — він недоладу копирсався у кишенях, відводив очі.
— Що ж, — мовив Артеменко, — ви прийшли укласти парі? Я правильно вас зрозумів? Та не хвилюйтеся ви так! Знаєте, парі може заспокоїти азартну людину.
— Я просто не знаю, з чого розпочати.
— Ви мені дуже симпатичні, — солодко примружився Артеменко, скосивши очі. — Поділіться зі мною своїми неприємностями. Ви ж бачите, я вам щиро співчуваю. Я людина досвідчена і можу дати вам добру пораду. Прошу мені довіритися.
Авенір погодився на таку пропозицію і розповів Артеменку історію, яку вони вигадали з Русею. Секретарка, яка погрожує скандалом, бо він збирається одружитися. Та й втрата роботи зараз для нього — катастрофа.
Артеменко вислухав його, не перебиваючи, лише зрідка вставляв короткі зауваження, схвально кивав або супив брови у потрібному місці. Авенір виклав йому все про свого шефа, його секретарку і про свої плани на майбутнє.
— Зараз вона вам заважає?
— Вона не хоче, щоб я одружувався, і погрожує розповісти все шефові. А для мене це навіть страшніше, ніж якщо вона розкаже все моєму майбутньому тестеві. Шеф може не тільки викинути мене з роботи, а така робота, самі розумієте, на дорозі не валяється, — він може перекрити мені кисень, і я ніколи не знайду пристойної посади в Києві.
— А ви намагалися залагодити цю справу, так би мовити, по-хорошому?
— Звичайно, намагався. І вмовляв її, і подарунки робив. Вона ні на що не погоджується.
— А ваш майбутній тесть не зможе допомогти вам з іншою роботою? Можливо, ще вигіднішою?
— Боюся, він не схоче мати зятя з таким хвостом. Якби ми були вже одружені…
— Розумію. Людина старої закваски. А полякати цю жіночку трошки? Не пробували?
— Я думав про це, — розважливо сказав Авенір, — але вона непередбачувана. Боюся, що вийде на гірше. Може і до ментовки побігти. Та і де гарантія, що за кілька років вона не надумає знову здійснити свою погрозу?
— Маєте рацію, — погодився Артеменко. — Значить, ви хочете, щоб вона вас більше не турбувала? Хочете забути про неї назавжди?
— Абсолютно справедливо. Я хочу одружитися, а кому я потрібен без роботи, зате зі скандалом? І взагалі, я волію закрити цю історію раз і назавжди. І забути про неї.
Авенір не розповідав про свою теперішню пасію, але відчував, що Артеменко знає, про кого йдеться.
— Звичайно, — сказав він, — ви людина молода, перспективна. Вас цінують у газеті. А тепер ви знайшли достойну подругу. Вона освічена, начитана, з інтелігентної, заможної родини. Вона стане вам справжньою супутницею життя.
Дейкало зрозумів, що Артеменко має на увазі Іринку Кириченко. А це означало, що він збирав про Дейкала відомості. Крім того, вочевидь, він знав про Авеніра не лише це.
— Можливо, вам варто ще раз спробувати з нею домовитися? — лагідно спитав Артеменко.
— Ні. Нічого не вийде. Вона пронюхала, що в мене хтось є, і вчепилася, як п’явка, просто щоб попити крові, — скрушно похитав головою Дейкало.
— Ви кажете, вона любить відпочивати за кордоном? Може, вам варто почекати. З-за кордону можна привезти будь-яку хворобу…
— Вона ще молода і здорова. Сподіватися на це…
— А на Сході вона не була? Ви ж знаєте, там гуляє атипова пневмонія. А це така підла хвороба. Може чаїтися в організмі кілька років, а потім раптом — бац! Я знаю кілька таких випадків. Людина повертається з відпочинку в Гонконзі, живе спокійно кілька місяців, а потім захворює, і ніхто не розуміє, де вона підчепила цю заразу, — Артеменко говорив це, скосивши очі до невидимого дзеркала, через що вигляд у нього був геть шахрайський. — Давайте закладемося на невеличку суму.
Авенір заперечливо похитав головою.