Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
Схоже, що цієї миті Дейкало на кілька хвилин відключився. Бо коли він розплющив очі, то почув, як Тетяна у цілковитій тиші проказала:
— Дякую вам, наглядачі Сторожової вежі — духи води, повітря, землі і вогню. Дякую вам! Прощавайте!
На цьому сеанс закінчився.
Хвороба Русі
Пізно ввечері Авенір повернувся до будинку пана Картамиша. Його зустрів Борис, помічник господаря, і провів до гостьової спальні. Геть знесилений, Авенір впав у ліжко та міцно заснув.
З господарем він зустрівся лише за сніданком. Розмазуючи нелюбиму вівсянку по-шотландськи з молоком і медом по тарілці, Авенір пригадував події вчорашнього вечора, коли до їдальні вкотився візок з паном Картамишем.
Після коротких привітань пан Картамиш спитав:
— Як учора все пройшло?
— Якась чортівня, — відповів Авенір. — Не сказати б, що вони на мене справили особливе враження, але все-таки видовище було захоплююче.
— Духів викликали?
— Якщо бути точним — духів сторожової вежі.
— А коло малювали?
— Обов’язково.
— І в транс впадали?
— Оксана була в трансі, ще коли я прийшов. Спочатку вони нагодували мене смачною вечерею. Потім Тетяна читала замовляння. Віта їй підвивала. Оксана в трансі валялася на канапі. З цього приводу можу вам сказати, що я цікавився цією тематикою і знайшов в Інтернеті сайт чорних магів. Ритуал у Володарки був дуже схожий на описаний там. Тобто я вважаю, що з деякими наворотами вони знайомі. Намалювали коло, запалили свічки, викликали темні сили, читали спел, потім відпустили сили і прибрали коло. Але Русина хустка почервоніла, і кришталева куля теж. Та що я розповідаю? От, прошу, послухайте самі, — він ввімкнув диктофон.
— Ви всього цього чекали, тому вам було не дуже цікаво, — відзначив пан Картамиш. — Отже, як ми і вважали, це лише антураж. Головна дія відбувається десь в іншому місці.
Дейкало наче прокинувся.
— Мені ж треба потелефонувати Русі! — вигукнув Він. — Ми вже кілька днів не бачилися. Вчора було надто пізно. Та, відверто кажучи, я зовсім забув про це. Захопився виставою.
Похапцем допивши першу на сьогодні чашку кави, Авенір витяг мобілку і набрав номер Русі.
Вона відповіла після першого ж гудка. Авенір із полегшенням зітхнув.
— Це ти?
— Я, звичайно. А ти сподівався почути когось іншого? Тоді ти помилився номером.
— Я радий тебе чути. Ну, розповідай, як ти? Як почуваєшся? Як спалося? Білі півні і магічні кола не снилися?
— Усе чудово, — голос у трубці був бадьорий, і Авенір заспокоївся. — А чому ти питаєш?
— Я вчора був на сеансі чорної магії, — відповів Авенір. — От тепер думаю — а раптом ти щось відчула. Може, поганий сон?
— Ні, — серйозно відповіла Руся. — Я завжди сплю добре. І взагалі, по-моєму, твої ворожки просто аферистки. Зі мною нічого не відбувається.
Авенір засміявся.
— Я радий, що з тобою все гаразд.
— Ти краще розкажи, що там було, — наказала Руся, — хвалити мене поки нема за що.
Авенір удруге за сьогоднішній день переповів про вчорашні події. Він розповідав із усіма деталями, намагаючись нічого не пропустити, щоб заспокоїти Русю і пересвідчитися, що і сам нічого не пропустив.
— Зрештою, — закінчив він свою розповідь, — ми з тобою про все це читали в Інтернеті. Але, безперечно, знаходяться люди, на яких подібні вистави справляють належне враження.
— А на тебе вчорашня вистава враження не справила?
— Ні, але щось там таке є. Після сеансу я спав дуже довго і дуже міцно. Мабуть, перевтомився.
Руся спитала:
— Що ж ми далі робитимемо?
— Думаю, треба зачекати. Ти ж мусиш залишитися там ще днів вісім-десять.
— А ти?
— Я б залюбки побув ці дні з тобою, але за умовами гри мушу поїхати у відрядження.
— Звичайно, доведімо цю справу до кінця. Раптом вони за тобою стежать.
— Я хочу на тебе подивитися, — сказав Авенір. — Задій камеру на мобільнику, надішли мені своє фото.
Він довго вдивлявся в обличчя Русі, оточене ореолом пишного русявого волосся. Тоді полегшенно зітхнув.
— Ти начебто не змінилася. Шкода, що фото таке мале. Добре було б, якби знімок був такого розміру, як у Тетяни у рамці. До речі, цю штуку вони також використовують для залякування. Тобі не нудно самій? До тебе ніхто не заходив?
— Хто міг заходити? Я ж ховаюся. Знайомі не знають, де я.