Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
Авенір з Русею прикидали і так, і сяк, але не могли уявити, що відбувається далі. Адже вони виходили з того, що ніякої магії не існує, і Володарка насправді нічого не здатна зробити. Схема подальшого розвитку подій була їм невідома.
Вони замислилися. Обом спала на гадку та сама думка, але обоє гнали її від себе. Ще трохи помовчали.
— Рано чи пізно ми мусимо зробити це, — розважливо сказала Руся.
— Що — це? — вдав, ніби не здогадався, Авенір.
— Веню, ти зрозумів. Ми не зможемо простежити всю схему, якщо реально не замовимо когось. Інакше ми нічого не довідаємося.
— Авжеж, — кивнув Авенір, — навряд чи їхні клієнти розкажуть нам про це. А крім них, ніхто нічого не знає. Може, треба розповісти все Дементію?
— Звичайно, ми мусимо все йому розповісти. Адже тепер ти маєш не лише інтуїтивні здогади, але й певну інформацію. Я не дуже розбираюся у законах, та думаю: того, що ми знаємо, достатньо для порушення кримінальної справи. А ти як вважаєш?
Дейкало похитав головою.
— Боюся, що ми маємо замало фактів. Маячня про підсвідому тягу до смерті? Про таке в суді не розповіси. Адже ми не знаємо, що насправді відбувається у Володарки…
Руся перехопила ініціативу:
— Значить, треба все з’ясувати достеменно. Але як?
— Якби там десь можна було б заховатися, я б так і зробив. Вистежив би, коли до них прийде клієнт, і підслухав би все. Можливо, навіть записав на диктофон. На цифровий, — зітхнув Дейкало. — Але там нема де сховатися.
— Бачиш, — сказала Руся, — значить, є лише один шлях. Треба стати справжнім клієнтом.
— Русю, ти жартуєш? — не повірив власним вухам Авенір.
— Ні, Веню. Ми перебрали всі можливі варіанти. Нічого іншого не випадає. Треба зробити вигляд, що ти або я хочемо прибрати когось із дороги. Ти або я повинні піти до Артеменка і домовитися з ним про вбивство.
Авенір зіскочив зі стільця і забігав по квартирі, ковзаючи на добре відполірованому паркеті. Десь із іншої кімнати він вигукнув:
— Ні, я — проти, я — рішуче проти!
Руся пішла шукати його по квартирі.
— Веню, я не розумію, — розважливо казала вона, — чому ти проти.
— Бо вважаю, може трапитися що завгодно.
— З ким? З нами?
— Може, й з нами. Але краще подумай про жертву. Ми ж повинні назвати Артеменку певну людину. Звичайно, можна щось вигадати. Але, думаю, вони ретельно перевіряють відомості про клієнта і про жертву. Що скажеш?
Руся замислилася на хвильку, а потім кивнула головою:
— Маєш рацію. Жертва повинна бути реальною людиною з реальною адресою.
— Ось це мені і не подобається, — докинув Авенір.
— Треба все детально обміркувати, — заявила Руся і подалася на кухню.
Коли Дейкало теж прийшов туди, вона діловито краяла бутерброди з шинкою і сиром. На столі парував кавник. У мисці під струменем води милися помідори. Чорні маслини поблискували у кришталевій вазочці на столі.
— Розкішна закуска, — пожартував Авенір.
Руся кивнула і витягла з холодильника пляшку «Медової з перцем».
— Ти ба! — здивувався Авенір. — Виходить, нам справді треба дещо серйозно обміркувати.
Поставивши все, що було на столі, на столик-візочок, Руся покотила його до кімнати, яка слугувала їй вітальнею, хоча за кількістю книжок більше нагадувала бібліотеку.
Змовники всілися навпроти одне одного і заходилися їсти.
— Таємні змови потребують багато енергії, тому я страшенно голодний, — виголосив Авенір, вимахуючи виделкою.
— Харчуйся, харчуйся, поповнюй свої запаси енергії, — піддражнила його Руся.
— Повернімося до наших баранів. Де ми знайдемо людину, яка погодиться грати роль жертви? Як ми її умовимо? До того ж, треба мати вагому причину, щоб усунути цю людину. Хоча, що зараз можна вважати вагомою причиною? Ваш цуцик надзюрив мені під дверима. Ось і вагома причина. Я вб’ю вас і вашого цуцика.
— Я думаю, що не треба залучати когось третього. Зробімо так: ти чи я хочемо когось усунути. Але кого? Я не маю багатих родичів чи суперниць у коханні. Є у мене тітка, вона має непогану квартиру у центрі Херсона, але скільки та зараз коштує! Щоправда, зараз вбивають і за менші суми. Але тітка вже старенька. Тому шкіра не варта вичинки. Тобто я хочу сказати, що за тітку доведеться заплатити стільки, скільки я отримаю у спадщину. Мабуть, вони вирішать, що для мене легше буде просто почекати. Хіба що я потрапила у халепу і мені терміново потрібні гроші. Але таку ситуацію легко відстежити. Думаю, вони не повірять. А як у тебе? Ти маєш багатих родичів?