Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Говорячи про кінноту і піхоту, слід зазначити, що мова може йти не про роди військ, а про спосіб ведення бою. Справа в тому, що кожен, хто мав матеріальну можливість, виходив на війну на коні. У далекий же похід, наприклад погоню за татарами, взагалі треба було йти «о дву конь». За відсутності коня вояк залишався в замку. Якщо ж мова йшла про похід усього війська, особливо якщо намічалася облога ворожих фортець, зрозуміло, йшли всі, і кінні, і піші. Крім того, під час штурму укріплень, бою на важкій місцевості, оборони власних фортець усі вояки спішувалися. У XIV ст. піхота відіграє важливу роль у війнах, що вели українські князівства. Але часті війни з татарами і підвищення матеріального рівня військових станів поступово призвело до того, що вже в XV ст. війська нерідко складаються виключно з кінноти. Наприклад, коли 1431 р. волинське військо, зміцнене двором Свидригайла, заступило шлях полякам, воно було повністю кінним.
Артилерія на українських землях з’явилася наприкінці XIV ст. Поки що першою згадкою про це є похід Скиргайла на Київ 1393 р. Він мав при собі бомбарди. Наступного року вже Вітовт відправив до Києва мортири. Але, можливо, той же Луцьк або Київ мали на озброєнні гармати раніше, тим більше що місцеві князі були знайомі з ними на практиці у 1370-х рр. і використовували їх проти волинських замків, а київські полки брали участь в облозі Гродна, де артилерію використовували доволі активно. Уже в XV ст… гармати є стандартною зброєю українських фортець. Саме потужна артилерія дала змогу Луцьку витримати облогу поляків 1431 р., а Києву — литовців 1436 і 1437 рр. Згідно з фрагментом найдавнішої люстрації Київщини, Вінниця, Чуднів, Житомир мали доволі потужну артилерію. З інших джерел довідуємося про наявність гармат у Черкасах, Путивлі, Брацлаві, Острозі, Новгород-Сіверському тощо.
Що стосується польової артилерії, то тут маємо лише дві згадки: це битва на Ворсклі 1399 р. і під Вількомиром 1435 р. В обох випадках гармати стояли під прикриттям табору з возів. Проте ефективність дій польової артилерії виявилася низькою, передусім це помилки командування. Щоправда, треба зазначити, що в ті часи полководцям, які очолювали феодальні лицарські армії, взагалі було важко організувати взаємодію цієї нової зброї з дружинами феодалів. Тільки чеським таборитам, чиє військо багато в чому мало риси регулярності, вдалося вперше масово й ефективно використовувати гармати в польовому бою.
Першими на українських землях з’явилися гармати і мортири. У міру розвитку артилерії в Європі зазнавав змін і артилерійський парк українського війська. Уже 1471 р. бачимо на озброєнні київських міст тарасниці, фуклери, пищалі, мортири. Снарядами до них є як кам’яні, так і залізні ядра. Крім гармат, починають використовувати і ручну вогнепальну зброю — ручниці, а з наприкінці XV ст. рушниці з простим гнотовим замком.
Київська Русь, а потім окремі її землі мали флот. Відомі й походи на Константинополь, кочовиків та битви на Дніпрі. За часи Золотоординської влади для ханів необхідність у військових суднах відпала. У той же час, ввійшовши до складу Великого князівства Литовського, Київщина починає поступово відновлювати дніпровський флот. Більшість походів проти кочовиків, що здійснювалися за часи Вітовта, йшли в напрямку Криму. Це було не випадково. Справа не тільки у важливості Кримського півострова, тут мав значення і факт використання річки і як шляху, по якому транспортували важкий груз і рухалися сили підтримки, фактично невразливі для татарської кінноти. Саме такий спосіб посадження ханів на престол буде домінувати наприкінці XV — на початку XVI ст. На жаль, прямих указівок на існування флоту дуже мало. Відомо, що 1402 р. в бухтах Константинополя італійці бачили київські торгові судна. На початку 50-х рр. XV ст. кримський хан Хаджи Ґерай І, конфліктуючи з генуезцями, використовував військові кораблі. Причому деякі факти змушують вбачати в них саме київський флот. Тут не треба забувати, що мова йде не про плавання у відкритому морі, каботажне плавання вздовж берега. Коли в першій половині 1470-х рр. над Кримом нависла загроза османського завоювання, генуезці просили допомоги у київського воєводи, у тому числі флотом. З 1490-х рр. джерела стають повнішими, і нам відомо, що використання бойових суден є вже стандартною стратегією проти кочовиків.