Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Офіцер вочевидь забув, хто перед ним стоїть; він обійняв мандрівника й поклав йому на плече голову. Мандрівник непомалу розгубився й терпляче поглядав поверх офіцера. Солдат почистив машину й на завершення витрусив з бляшанки в миску рештки рисової каші. Щойно засуджений, який, здавалося, вже цілком оговтався, це завважив, він одразу потягся язиком до каші. Солдат раз у раз його відтручував (кашу мали залишити, мабуть, на пізніше), однак поводився, певна річ, теж непристойно, бо запускав у кашу свої брудні руки й запихався нею на очах у зголоднілого засудженого.
Офіцер хутко опанував себе.
— Я не хотів вас розчулити абощо, — сказав він. — Я розумію, пояснити тепер, як воно було за тих часів, неможливо. А втім, машина й далі працює і промовляє сама за себе. Вона промовляє за себе, навіть коли стоїть у цій долині сама. І насамкінець мертве тіло зрештою щоразу так само незбагненно плавно падає в яму, хоч її, на відміну від тих часів, уже й не обліплюють зусібіч, як мухи, сотні людей. Тоді нам навіть довелося поставити навколо ями міцний бар’єр, тепер його давно вже знесли.
Мандрівник, намагаючись сховати від офіцера очі, знічев'я крутив на всі боки головою. Офіцер подумав, що того дивує пустка в долині, тому схопив гостя за руки й, тупцяючи круг нього, щоб перехопити його погляд, спитав:
— Чи ви бачите цю ганьбу?
Але мандрівник мовчав. Тоді офіцер вирішив на хвильку дати йому спокій; розставивши ноги й упершись руками в боки, він німо втупився в землю. Та потім підбадьорливо всміхнувся до мандрівника й промовив:
— Учора, коли вас запрошував комендант, я стояв неподалік. Я чув те запрошення. Я коменданта знаю. І відразу зметикував, навіщо він вас запрошував. Хоча влади у нього й достатньо, щоб виступити проти мене, однак на це він поки що не зважується й хоче, мабуть, запастися вашою думкою про мене — думкою авторитетного чужоземця. Він усе добре розрахував; ви тут, на острові, другий день, колишнього коменданта, його думок і намірів не знали, вас сковують суто європейські уявлення і сприйняття, можливо, ви — принциповий супротивник смертної кари взагалі й такого механізованого її виконання зокрема; крім того, ви бачите, що страту ми здійснюємо не публічно, в жалюгідній обстановці, на вже трохи несправній машині… То хіба все це вкупі — так міркує комендант — не дає підстав сподіватися, що мого методу ви не схвалите? А коли ви його не схвалите, то — я й далі міркую, як комендант, — про це не мовчатимете, адже ви, певна річ, не зрадите своїх переконань, випробуваних часом. Ви, звісно, знайомі з багатьма своєрідними звичаями в багатьох народів і вмієте ці звичаї поважати, тож ваші висловлювання проти такого методу будуть, либонь, не такі категоричні, якими вони були б, можливо, у вас на батьківщині. Та це комендантові й не потрібно, анітрохи. Досить лишень якогось необережного, мимохідь сказаного слова. І зовсім не конче, щоб воно відповідало вашим переконанням, — головне, щоб воно формально відповідало його бажанню. А в тому, що він почне вас розпитувати, вдаючись до всіх своїх хитрощів, — у цьому я не маю сумніву. А його панії сидітимуть кружка, нагостривши вуха; ви, наприклад, казатимете: «У нас судочинство влаштовано не так», або: «У нас звинуваченого, перше ніж ухвалювати йому присуд, спочатку допитують», або: «У нас, крім смертного вироку, є й інші види покарань», або: «У нас тортури були тільки в середньовіччі». Усі ці зауваження слушні, й для вас вони самі собою зрозумілі — такі собі безневинні зауваження, які не стосуються мого методу. Але як сприйме їх наш комендант, ця добра душа? Я вже бачу, як він різко відсовує стільця й поквапно виходить на балкон; бачу, як услід за ним вибігають його панії, й чую його голос — панії називають цей голос громовим, — і цим голосом комендант промовляє: «Великий дослідник західного світу, уповноважений вивчати судовий устрій у всіх країнах, щойно заявив, що наше судочинство, яке ґрунтується на давніх звичаях, негуманне. Після цього висновку такої знаменитої людини я, певна річ, не можу й далі миритися з нашим судочинством. Отож віднині наказую…» І таке інше. Ви пробуєте втрутитись, ви ж бо не казали того, що він вам приписує, не називали мого методу негуманним, навпаки, на ваше глибоке переконання, це — судочинство щонайгуманніше й найбільшою мірою гідне людини; крім того, ви в захваті й від усієї цієї машинерії… Та де там, пізно; ви навіть не маєте змоги вийти на балкон, де вже повно паній; ви хочете привернути до себе увагу, хочете заволати, але одна з тих паній своєю ручкою затуляє вам рота, а сам я і творіння колишнього коменданта, пиши, пропали.