Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
Твори: оповідання, романи, листи, щоденники - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:

У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників XX століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
*  *  *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 52
Перейти на страницу:

Мандрівник мигцем поглянув на засудженого; той, коли офіцер показав на нього, похнюпив голову і, здавалося, з усієї сили напружив слух, щоб хоч що-небудь збагнути. Його пухлі, міцно стулені губи здригались, і це вочевидь свідчило про те, що він, попри все, нічого не розуміє. Мандрівник хотів ще спитати багато про що, але, поглянувши на цього чоловіка, лише поцікавився:

— Чи знає він про свій вирок?

— Ні, — відповів офіцер і вже хотів був повернутися до своїх пояснень, але мандрівник перебив його:

— Він не знає про власний вирок?!

— Ні, — ще раз підтвердив офіцер, потім на мить затнувся, ніби очікуючи від мандрівника докладнішого обґрунтування його запитання, й нарешті промовив: — Оголошувати йому вирок не мало б ніякого сенсу. Він-бо відчує його на власному тілі.

Мандрівник уже хотів був змовкнути, та раптом завважив, що засуджений звів очі на нього; здавалося, чоловік запитував, чи схвалює гість описану процедуру. Тож мандрівник, який уже відкинувся був у кріслі, знов нахилився вперед і спитав іще:

— Але що його взагалі засуджено, бодай про це він знає?

— Ні, він і про це не знає, — відповів офіцер і всміхнувся до мандрівника, ніби сподіваючись від того ще яких-небудь дивних відкриттів.

— Не знає… — проказав мандрівник і провів рукою по чолу. — Виходить, йому й досі невтямки, чим скінчилася його спроба захиститись?

— Можливості захищатися він не мав, — сказав офіцер і відвів погляд, так наче розмовляв сам із собою й не хотів присоромити мандрівника поясненням таких звичайних речей.

— Але ж він мав дістати можливість захищатися, — промовив мандрівник і підвівся з крісла.

Офіцер зміркував, що йому, чого доброго, ще доведеться надовго перервати свої пояснення апарата; тож він ступив до мандрівника, взяв його під руку й, показавши другою рукою на засудженого (тим часом цей виструнчився — адже на нього так вочевидь звернули увагу, до того ж і солдат натяг ланцюга), промовив:

— Річ, знаєте, ось у чому. Тут, у виправній колонії, мене призначено суддею. Незважаючи на мою молодість. Я ж бо й колишньому комендантові допомагав у всіх карних справах і знаю цей апарат краще, ніж будь-хто. Вироки я ухвалюю за принципом: «Провина ніколи не викликає сумніву». Решта судів не мають змоги дотримуватися цього принципу, тому що вони колегіальні й над ними стоять вищі судові інстанції. Тут усе інакше, принаймні було інакше при колишньому комендантові. Новий, щоправда, вже виявляв бажання втручатися в мої судові справи, але досі мені щастило його від них усувати і, гадаю, щаститиме й далі… Ви хотіли, щоб я пояснив вам цей випадок. Він такий самий простий, як і решта. Сьогодні вранці один капітан доповів, що цей чоловік, призначений йому денщиком і зобов’язаний ночувати в нього під дверима, проспав службу. Річ у тім, що він повинен щоразу, коли годинник пробиває цілу годину, вставати й віддавати честь перед капітановими дверима. Обов’язок, звичайно, не важкий, але потрібний, тому що такий денщик завжди має бути свіжий і готовий охороняти й обслуговувати офіцера. А вчора вночі капітан вирішив перевірити, чи справно цей денщик виконує свій обов’язок. Відчиняє він рівно о другій годині двері й бачить, що денщик, згорнувшись калачиком, спить. Тоді капітан бере нагайку — та йому по пиці. А денщик, замість підхопитись і благати прощення, хапає свого господаря за ноги, трясе й кричить: «Покинь нагайку, а то горло перегризу!..» Отака суть справи. Годину тому капітан прийшов до мене, я записав його свідчення й відразу ухвалив вирок. А тоді наказав закувати цього чоловіка в ланцюги. Все дуже просто. А якби я спершу викликав денщика до себе й заходився його допитувати, то вийшла б лише плутанина. Він щось збрехав би, а якби мені пощастило вивести його на чисту воду, він придумав би натомість нову брехню, і так без кінця-краю. Але тепер він у мене в руках, і я його вже не випущу… То ви все зрозуміли? Однак час не жде, вже пора приступати до виконання судового рішення, а я ще не завершив пояснювати вам будову цього апарата.

Він змусив мандрівника знов сісти у крісло, підійшов до апарата й почав:

— Як бачите, борона відповідає формі людського тіла; оце ось — борона для самого тулуба, а ото — борони для ніг. Для голови призначено лиш оцей невеличкий різець. Зрозуміло? — Він привітно нахилився до мандрівника, ладний давати щонайдокладніші пояснення.

Мандрівник, наморщивши лоба, дивився на борону. Розповідь про судочинство в колонії його не вдовольнила. Щоправда, він мусив визнати, що йдеться про колонію все ж таки виправну, що заходи тут потрібні особливі й що доводиться дотримуватись щонайсуворішої військової дисципліни. Крім того, певні надії він покладав на нового коменданта, який вочевидь мав намір запроваджувати, хоч і досить поволі, нове судочинство, яке цьому офіцерові просто не вкладається в його вузьколобій голові. Розмірковуючи так, мандрівник поцікавився:

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 52
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)