Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
1. Звернутися до всього українського народу з закликом організуватись і приступити до негайного (виділення наше. — Д. Я.) закладання підвалин автономного ладу на Україні.
2. Центральна Рада вважає потрібним негайно видати до українського народу Універсал, в якому має вияснити суть домагань української демократії, представленої Центральною Радою, а також ті завдання, які стоять перед нею в творенні автономного ладу на Україні разом з іншими національностями української землі.
3. Загальні збори визнають, що Центральна Рада вжила всіх (підкреслення наше. — Д. Я.) заходів, щоб порозумітися з Тимчасовим російським урядом в справі оголошення принципу автономії України, і з огляду на те, що стихійний зріст українського руху набирає все більших розмірів, то відмова Тимчасового уряду може той рух направити більшим напруженням сил стати до організації і направлення того руху, щоб не довести край і всю Росію до анархії й занепаду здобутків революції»[95].
Констатація
Отже, від 2 червня 1917 р. Українська Центральна Рада вдалася до відкритого шантажу законного центрального уряду вимогами підбурюваного нею селянства, яке трактувалося як неіснуючий в природі «український народ». Очевидна мета такого курсу — добитися запровадження окремого політико-правового статусу для 9 з 58 губерній Російської держави неправовими, незаконними засобами.
Початки «національної», «трудової» «української» держави — 2
Усе це відбувалося в той час, коли на Західному фронті завершилися бої, розпочаті 9 квітня. «Не можна не погодитися з німцями, — підкреслював авторитетний дослідник О. Зайончковський, — що перемога в даному випадку, хоч і випадково, знову опинилася на їх боці. Російська революція зіграла в цьому відношенні головну роль, оскільки дала можливість зняти з російського фронту необхідні засоби» (виділено нами. — Д. Я.).
У перших числах червня політична позиція була легалізована і Всеукраїнською конференцією найчисленнішої радівської партії — УПСР, яка висунула вимогу перетворення Росії на федерацію «територіально-національних автономних одиниць з забезпеченням в їх межах прав національних меншостей». 10 червня на цій хвилі селянського «одобрямсу» автономія України de facto була проголошена I Універсалом УЦР[96].
Перед тим як звернутися до тексту документа, треба відзначити дві важливі обставини. Перша. 12 червня, тобто через два дні після формальної дати підписання, Універсал було зачитано на Софіївській площі Києва. Судячи з фото, яке зафіксувало цю подію, присутніх було від трьох до семи тисяч. Друга. Центральна Рада ніколи цей документ не обговорювала, а не ухвалювала й поготів. Документ учасникам V сесії УЦР (до речі, в невідомій до сьогодні кількості) приблизно о 8 вечора 20 червня зачитав генеральний писар Ради. Ані обговорення, ані дебатів, згідно з протоколом засідання, не було (виділено нами. — Д. Я.). Окремі обережні голоси (наприклад, очільника радикально-демократичної партії Шульгина) М. Грушевський та його однопартійці дезавуйовували особисто[97].
І Універсал: обставини «народження» — 1
Якщо звернутися до тексту I Універсалу, то саме слово «автономія» в ньому знайти не так-то просто: серед майже 1000 слів його вжито чи не 4 рази. Але документ цікавий не цим, а іншим — особливо в контексті тогочасних політико-правових реалій. Наприклад, початковим, вельми цікавим зворотом-зверненням — «до українського народу, на Україні та поза Україною сущого», до «народу селян, робітників, трудящого люду».
Тут треба пригадати, що впродовж попередніх 150 років (власне — від 1772 року), тобто впродовж життя попередніх 5—6 поколінь, усі люди, які проживали на територіях, інкорпорованих до складу Російської імперії, були її «підданцями», а не «народом», тим більше — «українським». Правлячий дім Романових поділяв їх не за національною, а за становою ознакою (виділено нами. — Д. Я.).
Остаточно цей розподіл був формалізований відомим указом імператора Петра I, який визначив чотирнадцятиступеневу ієрархію панівного стану, в основі якої лежав простий принцип — чим вищу позицію людина обіймала, тим більше прав та пов’язаних із ними привілеїв вона мала.