Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
До найважливіших причин цього фіаско належать холод і неврожай, які панували у 1812 році. Через погоду російські жнива не могли прогодувати французьких загарбників. Непридатні російські дороги погіршили й так безрадісну ситуацію la Grande Armée. Погода влаштувала безлад. Знову.
Полишмо на цій сумній ноті Наполеона на поталу долі й погляньмо на жваву водну магістраль, дальнє узбережжя якої Наполеонові також не вдалося підкорити. Протока Ла-Манш, або ж Англійський канал, якщо подивитись із західного боку.
Якщо дивитися на протоку на мапі, вона не видається непоборною перешкодою. Може здатися, що під час її перетину навряд чи навіть захитає. Лише 34 кілометри відділяють британський Дувр від французького Кале в найвужчому місці протоки, частині, яку називають Па-де-Кале. Люди перетинали канал на автівках-амфібіях, на парашутах, на водних лижах, літальних апаратах із педалями, а також, що не менш важливо, перепливали. Першою людиною, кому це вдалося, став англійський капітан Метью Вебб. Чоловік переплив протоку 24 липня 1875 року, після двох років тренувань і підготовки. На це йому знадобилося 21 година та 45 хвилин, попри безпосередній контакт із жалючими медузами та сильними штормами, які збивали його з курсу. Сумарно Вебб проплив не менше 64 кілометрів.
Дістатися іншого берега не надто й важко, особливо маючи міцний флот, – ось що передусім спадає на думку. Але канал поховав свого часу мрії як могутнього римського генерала Цезаря, так й іспанського короля Філіпа ІІ щодо швидкого завоювання землі по той бік протоки. А про Наполеона годі й казати. Гаразд, можливо, британці також до цього причетні.
Щоби перетнути Ла-Манш, не завжди необхідно було прикладати такі зусилля. Колись в Англію з материка можна було дістатися, не промочивши ніг. Річ у тім, що Англія остаточно відділилася від континенту аж у 6500 році до н. е., або десь у той час. І це, звісно, пов’язано з льодовиковими періодами та їхнім впливом на ландшафт.
Протока Ла-Манш почала формуватися приблизно 425 000 років тому, наприкінці тодішнього льодовикового періоду. Південніше льодовика, на місцині, де згодом пролягатиме Доґґерленд (див. розділ 7) і де сьогодні вирує Північне море, утворилося велике озеро. До нього стікала вода з Рейну та Темзи, а також льодовика, що танув.
На південному заході дамбою для озера слугувало величезне крейдяне гірське пасмо. Цей західний край озера можна побачити й сьогодні, ми називаємо це місце «The White Cliffs of Dover» – Білі скелі Дувра. Тож ці самі скелі колись пасмом простягались аж до Кале у сучасній Франції.
Проте щось цей вал зруйнувало або радше викликало з часом його ерозію. І цим «щось» став, очевидно, один із найзахопливіших потопів і один із наймогутніших водоспадів, які тільки бачила планета.
Так от, приблизно 425 000 років тому вода в озері за «дамбою Дувра» починала виливатися за краї. Попервах поволі, але в якийсь момент вода мусила перетворитися на гігантський водоспад, на тлі якого сучасний Ніагарський водоспад виглядає дитячою забавкою. Звідки нам це відомо? Що ж, у 2007 році команда науковців з Імперського коледжу Лондона на чолі із Сандживом Гуптою проаналізувала дані, зібрані Британською гідрографічною агенцією з дна Па-де-Кале. Вчені виявили явні сліди ерозії – видовбані долини у корінній породі дна протоки, що тягнулися з північного сходу на південний захід (їх довелося навіть оминати, будуючи підземний тунель, який з’єднує Англію та Францію).
Проведені нещодавно поглиблені аналізи морського дна виявили, що корінна порода між цими долинами складається з 36 підводних кам’яних островів. Таке характерне «рифлене» дно виникає, коли велика кількість води й ерозивної породи витікає на земну поверхню, вимиваючи найм’якіші шари.
Дослідження показує, що така повінь була не єдиною. Величезне наводнення повторилося пізніше, приблизно 160 000 років тому, наприкінці попереднього льодовикового періоду, й цього разу могло бути навіть сильнішим. Воно було настільки потужнішим, що залишки гірського хребта між Дувром і Кале змилися раз і назавжди. Ось так утворився Ла-Манш і відбувся первісний Brexit.
Утім пізніше Британія знову возз’єднається з континентом. Це станеться, коли в останньому льодовиковому періоді рівень моря опуститься, через що шлях між Кале та Дувром знову стане придатним для пішоходів. Але, як і інші зв’язки Британії з материком, навіть це сполучення виявиться лише тимчасовим. Раз острів’яни – назавжди острів’яни.