Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
У нашому світі закон боротьби править стосунками між усіма істотами. Ігнорувати його — означає бути безумцем, а не пацифістом. Принаймні така моя скромна думка. «Спочатку війна, а мир і любов прийдуть разом з перемогою», — це мій девіз на сьогодні. Однак я не дозволяю собі починати дебати на цю філософську тему в гостях.
Коли ми йдемо вздовж коридору, я бачу сотні котів, може навіть тисячу, вони зручно прилаштувались на лежаках і багаторівневих полицях.
— Саме це я мріяв знайти: місто котів, без пацюків, без людей, — нявчить сіамець.
— Але я не почуваюсь як вдома. Щось мені тут не подобається. Таке відчуття, ніби вони приховують якусь таємницю.
— Ти завжди все ставиш під сумнів, Бастет! Це наші потенційні союзники, вони можуть допомогти врятувати нашу спільноту, а це єдине, що зараз має значення.
Нунур показує нам нішу у стіні водонапірної вежі.
— Їсти ви можете хіба що з озера. Раджу брати ропух, вони смачніші за жаб.
Коли він іде, Піфагор зітхає.
— Ти мало все не зіпсувала.
— Повір, я старалася стримуватись! Коли я побачила його рожевий лисий хвіст зі срібними волосками, то мало не вмерла зо сміху!
— Твоя поведінка могла нам дуже дорого обійтись.
— Думаєш, сфінкс образився?
— Він не зрозумів твого сміху, бо не знав, що це таке. Але він відчув твоє сум’яття і неодмінно подумав, що твоїй дивній поведінці мусить бути якесь пояснення.
Я змінюю тему.
— Якої породи Нунур?
— Це мейн-кун. Мейн-куни — найбільші у світі коти. Деякі з них можуть важити 15 кілограмів та сягати зросту 1,20 метра. Серед домашніх котів саме вони найбільше схожі на наших предків рисей.
— Вони доповнюють один одного: з одного боку лисий сфінкс, а з іншого — мейн-кун із такою довгою шерстю, що він її жмутами з вух виймає!
Ми дивимось на озеро. Коти повільно прогулюються навколо нього.
— Не треба нікого судити за зовнішнім виглядом, — озивається Піфагор.
— Гадаєш, вони нам допоможуть?
— Якщо вони відмовляться, на них так само рано чи пізно нападуть. Вони не зможуть вічно жити в цій водонапірній вежі.
— Нам це зрозуміло, а от їм — навряд.
— Вони не знають ні наших військ, ні наших можливостей.
— Треба було їм розповісти про непереможного Ганнібала, це б переконало їх у наших шансах на перемогу, — кажу я.
— Думаю, вони навіть не знають, що воно таке — лев.
Я поринаю в роздуми. Як же важко завжди бути правою і зіштовхуватися з нерозумінням менш розвинених істот. Думаю, мені доведеться докласти ще багато зусиль, щоб спокійно сприймати світ, здебільшого населений дурним народцем, чиї думки відрізняються від моїх.
— То ми ризикуємо програти через те, що вони заперечують очевидне, що союз — наш єдиний вихід, — підсумовую я.
Піфагор чухає за вухом задньою лапою.
— Під час Другої світової війни у 1940 році Сполучені Штати теж не хотіли воювати з німцями. Були навіть такі, як Джон Кеннеді (батько майбутнього президента Джона Фіцджеральда Кеннеді), який агітував за підтримку Гітлера Америкою. Відомі актори, політичні діячі, американські журналісти теж виступали на підтримку нацистів. Ліві інтелектуали підтримували невтручання в ім’я миру. Знадобився несподіваний напад японців, союзників німців, на Перл-Харбор, щоб американці врешті прокинулись і відповіли на атаку; якби не це, можливо, вони б до кінця зберігали нейтралітет.
— Чому?
— Заради спокою та збагачення за рахунок продажу зброї двом ворожим сторонам. А якщо б вони залишились осторонь, то світ був би завойований нацистами… Зокрема і Сполучені Штати, звісно. Партію розіграли за декілька днів.
Не впевнена, що він має на увазі під «нападом на Перл-Харбор» та своїми «нацистами», своїм «Гітлером» та своїми «японцями», але головну ідею я, здається, зрозуміла: боягузтво не скуповується.
— Ходімо їсти, я голодний, — каже Піфагор та пірнає у воду, щоб позбутися негативних думок.
Мій супутник не боїться води, йому вдається зловити кілька менш зграбних за нього жаб.
Ми порівнюємо смак жаб і ропух; особисто мені здається, що і в тих, і в інших гидкий післясмак басейну. Але після всіх наших пригод я зголодніла, тому не дуже капризую. Наситившись, я вирішила повернутися до справ:
— Нам потрібно знайти спосіб переконати тих, хто ще не на нашому боці. Як казала моя матуся: «Кожна проблема має вирішення: все залежить від уяви».