Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Лави почали відходити. Козаки жартували, що добрі з них гармаші. Висланий у тому напрямі патруль повідомив, що то була піхота Київської дивізії.
— Хай не підлазять під руку, як чоловік розвоювався!
Полк [Чорних] зазнав втрат: тяжко поранено командира 2-ї сотні хорунжого Редьку — він переслідував червоного командира, а той із пістоля прострелив йому наскрізь груди. Попри тяжке поранення, Редька з коня не злазить. Мусів особисто наказати, аби від'їхав до табору, бо не хотів кидати сотні. Болбочанівець, хлопчина з незакінченою середньою освітою, до кінної сотні вступив разом зі мною. Невдовзі став одним із найкращих командирів стеж та командиром сотні. Молодшими старшинами були в його сотні старшини ще з Російської армії. Добрий організатор. Сотня була закохана в нього, бо своєю хоробрістю імпонував усім.
Ворог зазнав тяжких втрат: до ста трупів валялось у полі та з півсотні потрапило в полон. Більшість полонених — гармаші, наказав передати їх в батарею полку.
Сотні повертатись із переслідування. З їхньою допомогою вивезли четверту гармату та дві скрині з гарматними набоями. Полк перейшов ночувати в с. Кетроси, куди невдовзі приїхав Литвиненко по обіцяну половину здобичі. Дуже був засмучений, коли замість гармат отримав від мене велику дулю під самий ніс… Дві гармати з набійними скриньками залишилися при полку. Таким чином, наша батарея стала 4-ю гарматною. Решту гармат передав дивізіону полковника Алмазова, який останнім часом не стояв на фронті, бо до своїх гірських гармат не мав набоїв.
Маємо відомості, що до м. Ямполя приїхав Головний отаман Симон Петлюра, де його зустрів генерал Омелянович-Павленко. Привіз накази про підвищення майже всіх командирів полків, а в тому числі й мене до рангу полковника. Треба було це відсвяткувати. Господарчий старшина поручник Токар добре впорався із завданням. Спирт ще мали з партизанки, і то у великій кількості.
На день святкування полк перейшов до с. Ратуш, за два кілометри від фронту. Майже все село пекло і варило. В обідню пору зібрався весь полк, не бракувало майже нікого. В садку на розкладених дергах та коцах засіли ми до спільного обіду. Пригравав полковий оркестр. Усім подобалося свято, але не нарікали, що відразу підвищено до полковників, а не по черзі — до сотників і т. д., бо була б можливість мати більше таких свят.
У розпал свята на близькому фронті зчинилася стрілянина.
Невдовзі прискакав старшина Мазепинського пішого полку і сповістив, що ворожи піхота прорвала фронт та вже під селом Ратушем… Наказав я сурміти "СПОЛОХ". Коней Чорні не розсідлували, бо не дуже довіряли власній піхоті, тому що її було замало. Сотні виїхали на східній край села, і без команди все пішло в атаку…
Полк був п'яний. Такою ж була й атака, в якій взяли участь не тільки кінні сотні, тачанки, таборити на неосідланих конях, пластуни, що трималися за стремена кіннотників, навіть кухні, на яких сиділо з десяток кашоварів у святочних білих фартухах.
Виїхав і я вслід за сотнями і за голову взявся: все передпілля було покрите "трупами" козаків Чорного полку. Більше сотні лежало "вбитих", а тут же при них стояли "їхні коні. Вискочив наперед, де була найбільша купа, і переконався, що козачата передали куті меду: поспадали з коней і тут же в полі поснули сном праведників.
Наказав запрягти з десяток возів, аби очистити передпілля від цих "трупів".
Загибель хорунжого Бурби
15 травня о 7-й годині ранку [полк] за наказом штабу дивізії перейшов через село Писарівку на Качківку, відкіля і почав наступ на Кетроси. Після тяжкого бою село здобуте. Вбито козака 1-ї сотні [Олексу] Савенка, а чотирьох поранено. В цьому бою відзначилася батарея полку під командою поручника [Івана] Лазаря. Влучним вогнем він підбив ворожу гармату, згодом вона потрапила до наших рук. Захоплено і дві тачанки, при яких розривом побило коней. Стріляв поручник Лазар прекрасно. Майже завжди другим і третім стрілом був уже в цілі. Ощаджував набої, але як треба було підтримати полк в атаці, то його барабанний вогонь виглядав, ніби стріляв з десяти гармат. Перед поручником Лазарем мали ми хорунжого Чорницю, який, пристрілюючись, із принципу клав пару гранат по своїх, а вже потому переносив вогонь по ворогові.
Другого дня полк вирушив на с. Підлісівку, де й розташувався. О 4-й годині ворожа піхота розпочала наступ на Кетроси і Підлісівку. Сотні зустріли ворога на горбах і після впертого бою за браком набоїв до кулеметів мусіли залишити село. Відійшли на Качківку, де й заночували.