Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Полк здобув 4 кулемети "Максим" на тачанках із кіньми, 32 верхових коней і одного полоненого. "Фроловці" взяли з 200 полонених, більшість яких була поранена списами, що мали тільки Чорні. Решта [Окремої] кінної дивізії у бою не зволила взяти участі.
Полк залишився у сторожовій охороні. Ночували в с. Суходіл. Увесь день 26 липня полк простояв у селі. Патрулі стежили за ворогом, який поводився надзвичайно спокійно — як видно, втратив охоту лізти на цей бік. У полудень сотня, що чатувала на горбах, почала дрочити ворога, а саме робити муштру. Ворог відкрив гарматний вогонь, на який відповіла наша батарея, і то так влучно, що примусила ворожу батарею двічі міняти позицію. По 3-й годині полк отримав наказ: всю кінну дивізію змінює піхота Запорозької дивізії.
Нас прийшов змінювати Наливайківський курінь у складі 22 козаків при трьох старшинах і одному кулеметі… Полк Чорних у той час нараховував до 300 шабель при 20 кулеметах, і для його зміни прийшло замало піхоти. Правда, піхота Запорожців — відважна, і це не вперше їй було тримати такий відтинок. Ми теж мали багато вітру в голові, але жоден з нас не згодився би без коней лишитися на такому відтинку.
Змінившись, полк рушив до с. Жилинці, що за 4 кілометри від Озерян.
27 липня дивізія одержала наказ перейти в с. Базар, де мала розташуватися. Дивізія — в армійському резерві. Добре мати брата командарма, бо з одного відпочинку на другий… Чорні до таких вигод не звикли.
На фронті — густа гарматна стрілянина, особливо в напрямку м. Чорткова.
30 липня до полку прибула делегація кінного полку Максима Залізняка — шукати поради. Від делегатів я довідався, що командир дивізії усунув двох командирів їхнього полку, а тепер призначив і третього, який, скинувши з посад усіх старих командирів сотень, призначив нових, котрі прибули з армії Денікіна. Обурені старшини й козаки вибрали делегацію, яка і приїхала до Чорних.
Не хотів я сам вирішувати це питання, тож наказав зібратись усім старшинам. Провадив старшинські збори поручник [Карліс] Броже. Збори, хоч це і незаконно, ухвалили підтримати Залізняків. Усі ми знали про симпатії полковника [Івана] Омеляновича-Павленка до Денікіна, до якого він перейшов минулого року, та якимсь дивом знову вернувся (в листопаді 1919 року, будучи хворим на тиф, потрапив у полон до денікінців; вилікувавшись, перейшов до них на службу: очолював 3-й лінійний козацький полк Кубанської армії, яка входила до Збройних сил Півдня Росії під командуванням А. Денікіна. — Ред.).
Крім того, на зборах обговорювався наказ у справі подачі реєстраційних карток до комісії, яка мала перевіряти ранги старшин, а також їхню певність із національного боку.
Старшин наказ обурив, бо комісія і весь штаб дивізії, на їхній погляд, складалися з людей невідомого минулого, натомість старшини полку служили в Українській армії із самого початку її існування, і тепер їх збиралися перевіряти. "Не час провіряти і не цим людям", — була постанова. Цю ухвалу я відвіз особисто до штабу дивізії.
31липня о 9-й годині до полку прибув командир дивізії. Усі зібрались у будинку священика. Командир дивізії говорив довго, з його промови виходило, що старшини мусять відкликати свою постанову, бо інакше він дає справі законний шлях, а також відмовляється від керування дивізією. Після ще деяких пояснень командира дивізії старшини погодилися забрати постанову, але за умови, що буде змінено склад комісії, бо найбільше нервувало старшин, що їхню певність із національного боку перевірятиме вчорашній ворог — денікінець. На прощання командир дивізії сказав, що головою комісії призначає мене, що старшин задовольнило.
Парад під час боїв
З серпня о 5-й ранку дивізія рушила на м. Бучач, лишивши обози на місці. В авангарді йшов полк Чорних. Перед с. Трибухівці роз'їздом полку зловлено 4 червоних, які везли хліб і різні продукти. Від них довідалися, що у Трибухівці стоять 115-й і 116-й совєтські кінні полки.
Полк [Чорних запорожців] рушив на Трибухівці й там від селян довідався, що червона кіннота ще вранці пішла на Бучач. Дочекавшись штабу дивізії, полк попрямував на Бучач, аби догнати ворога. Як завше, спізнилися, бо у штабі дивізії задовго оцінювали сили ворога, який тим часом на рисях відійшов.
Наш роз'їзд у Бучачі потрапив під обстріл кулеметів і відступив. Спробував я, але мене теж обстріляли. Всім було відомо, що в Бучачі наші піші частини, але, як видно, навіть за річкою піхота боїться кінноти. Дивізія скупчилась під горою, бо на гору не можна було носа виткнути.