Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Ворожа артилерія не дала на себе довго чекати. Перший стріл — і набій розірвався за 200 кроків від полку, який у руках своїх командирів спокійно продовжував рух ["який у їжових рукавицях полковника Дяченка спокійно продовжував свій рух", — уточнив Борис Монкевич]. Другий і третій снаряди вже рвалися мало не під ногами коней, аж нарешті пролунала команда: "Риссю!" Полк пішов до лісу, який сховав його від пострілів ворога.
Довго ще гранати рвались у лісі, але полк був уже далеко.
Пізно вночі стали ми на нічліг. Половина людей — у заставах та роз'їздах, бо навколо ворог. Ніч пройшла спокійно. В бік Вапнярки зранку стало чути гарматну стрілянину — як видно, ворог бився з Київською дивізією.
Вранці 4 травня полк вирушив через с. Шарапанівку до ст. Крижопіль. У передній сторожі — наш 1-й курінь.
День був соняшний. По дорозі нашого маршу валялись трупи большеницької піхоти — на цьому шляху кіннота Волинської дивізії мала бій із ворожою піхотою.
Бої під М'ясківкою і з'єднання з регулярною армією
Відпочивши коротко на ст. Крижопіль, Чорні рушили шляхом на М'ясківку (тепер Городківка. — Ред.). З годину йшли ми за запорозькою піхотою, раптом спереду почулися постріли. Полк розсипався в лаву, приготувавшись до бою. Патрулі поскакали наперед і з'ясували, що Волинська кіннота прийняла Запорожців за ворога.
О 6-й вечора прибули в М'ясківку, де і розташувалися. Піхота Запорожців стала заставами, а ми за їхніми плечима мали спочити.
Після тяжких боїв та маршів усе відпочивало. Коні розсідлані, козаки поскидали верхній одяг і приводили все до порядку. Сутеніло. Коли із західного боку містечка почулися вибухи гранат, а за ними кулеметні та рушничні постріли і крики "ура!". Ворог несподівано атакував піхоту. Знову проспали…
Сурмач засурмив "На сполох!". За десять хвилин полк уже стояв лавою на північ від містечка. Піхота з великим поспіхом відходила за кінних. Батарея Чорного полку відкрила вогонь по ворожих гарматах, примусивши їх змовкнути.
Стемніло. Сотні зайняли горби за кілометр від М'ясківки і чекали на наступ червоних. Послана в М'ясківку 4-та сотня повідомила, що в містечку ворог пересувається колонами. Цілу ніч простояли сотні в полі й тільки перед світанком відійшли на поблизькі хутори, аби нагодувати коней.
5 травня патрулі доповіли, що червона піхота наступає на хутори.
Справді, густі ворожі лави вкрили передпілля. Сотні, готові до атаки, сховались у садках і за будинками. Підпустивши "гостей" на 300–400 метрів, заграли наші кулемети, а батарея Чорних била на картачі… Решту вже закінчили сотні. Хоробрість старшин і козаків Чорного полку, хист та вмілі розпорядження командирів примусили ворога у страшенній паніці тікати на Вільшанку, залишаючи М'ясківку. Полонених не було, бо полк рідко брав їх, а завше на місці вирубував вікового гнобителя — Москаля.
Після цього бою полк розташувався в М'ясківці.
У той час Київська та Волинська дивізії вели жорстокі бої з ворогом, який пробивався. Українські частини почали відходити на Вільшанку. Полк Чорних із власної ініціативи залишився в задній сторожі. Смеркалось. Раптом піднялася страшенна буря. Хмари пилюки засліплювали очі. Все перемішалося. Большевики, потрапивши в темноті в лаву Чорних, падали під нашими шаблями. Згинув і патруль полку, який у цю бурю попав до ворога.
Ніч припинила бої.
Большевики — в М'ясківці, а полк Чорних — ус Вербка. По сусідстві, в Писарівці, стояли табори ворога, але наші були настільки переморені, що не знайшлося бажаючих поживитись на рахунок ворога.
6 травня Чорні запорожці зайняли Писарівку. Ворожі табори втекли, покидавши багато майна та зброї. 3-тя сотня взялася переслідувати ворога.
У полудень прибув роз'їзд 3-ї Залізної дивізії [Олександра] Удовиченка, яка стояла на фронті разом із польською армією.
Рівно п'ять місяців минуло з того часу, коли Українська армія вирушила на партизанку, яку самі учасники називали Зимовим походом. Усі прагнули короткого відпочинку, аби з новими силами стати до боротьби.
Увечері прибув полковий табір, який десь блукав з отаманом [Юрком] Тютюнником. Невдовзі село Писарівка мовби замерло, бо всі козаки покотом спали.
Полк вийшов у похід у складі 212 шабель, 11 кулеметів "Максим", 9 "Люїс" і при одній гарматі — всього 417 козаків і старшин. Повернувся у збільшеному складі.
Зимовий похід скінчився. Полк зробив за п'ять місяців понад 1800 км шляху. За той час полк мав 20 боїв і таку ж кількість сутичок із ворогом. Не програв жодного бою, бо не атакував сліпо, а тільки тоді, коли була певність перемоги, стверджена розвідкою, яку із принципу вів сам командир полку. Завдяки добре поставленій розвідці та забезпеченню не було випадку заскочення. Полк виманевровував переважаючі сили і бився тільки тоді, як був певний на 100 %, що проїдеться по ворогові. Полк завше був готовий до бою, але бився тільки тоді, коли хотів його командир, а не тоді, коли [хотів] ворог.