Квітка кохання
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-10-6
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Квітка кохання». Краткое содержание книги:
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Поки серце б'ється - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом жодного дня без нового рядка.Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав на - гора чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки Квітка кохання автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
Душа тремтить як струни скрипки - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: Як хочеться в небо злетіти, але при цьому сильно відчуває Тяжіння землі.
Відчуваючи в душі приливи і відливи до прекрасної статі - ЖІНКИ, коли приходить любов, він захоплено вигукує: Розіпну я серце на семи вітрах. Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. Я п’ю любов з криниць кохання, бо його постійно охоплює сильна Спрага кохання.
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Поки серце б'ється - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом жодного дня без нового рядка.Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав на - гора чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки Квітка кохання автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
Душа тремтить як струни скрипки - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: Як хочеться в небо злетіти, але при цьому сильно відчуває Тяжіння землі.
Відчуваючи в душі приливи і відливи до прекрасної статі - ЖІНКИ, коли приходить любов, він захоплено вигукує: Розіпну я серце на семи вітрах. Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. Я п’ю любов з криниць кохання, бо його постійно охоплює сильна Спрага кохання.
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Перейти на страницу:
Ніби ті пацюки з корабля,
А в цей час від партійних тих радощів
Помирала у муках земля.
Ну а я, коли взнав про ту зраду,
Гнівом-вибухом заклекотав,
Й так хотілось вліпить тому гаду,
Що усім нам життя зруйнував.
А людей з кожним днем усе меншає:
Там корозія, там гербіцид,
Бо над нами зневага скрізь мешкає,
Заправляє якою бандит.
Скоро так всю Планету споганять
Оті Мойші, ті Гершки-чини,
Ті губаті муштровані гади,
Що в полон нас взяли без війни.
16.5.1988 р.
ЯКЩО ПРИЇДУ
– Якщо прийду я, люба, в двір,
То не до тебе вже, повір.
7.10.2003 р.
МОЯ ЖУРБА
Я б повірив у те, що кохаєш,
Якби голову не відвертала
І якби, як стоїш біля мене,
То на інших ти не поглядала.
А тому і болить моє серце
Й що робити з тобою не знає,
Бо як руки кладеш ти на плечі,
То душа, ніби дзвін калатає,
Бо як ти посміхнешся до мене
То, здається, всміхається вечір,
І хоч знаю, що ти непутьова,
Та беру твої ноги на плечі.
21.2.1972 р.
ЖУРАВЛИНИЙ КРИК
Осінь, як ніколи, розум наш лоскоче,
І, немов берізка, золотом тріпоче.
Як мережить в небі осінь павутину,
Так і знай: невдовзі принесе нам зиму.
Осінь починає розум лоскотати
Жовтими листочками, що летять з-за хати,
Прохолодним ранком, журавлиним криком,
Щоб відсвяткувати це, як кажуть, з шиком.
А тому й звертаюся я до всіх вас, люди,
Чому ви буваєте, як собакі люті?
Краще поглядайте ви на ті Бермуди,
Де жиди на Сонці прогрівають дупи.
І незабувайте, що життя не вічне,
І в житті по кожному вже палає свічка.
6.8.1973 р.
ПОПАВ У РОЗПАЧ
Плач, душа, моя! Плач, голоси!
Плакати також потрібно із гідністю,
А ти, доле, мій біль пригаси,
Розлучаюсь сьогодні я з вірністю.
8.6.1976 р.
ПЕТЕРБУРЗЬКІ СТОВПИ
Зараз всі в нас «святі». Що не пан – то і Бог,
Кожен дивиться, де б що поцупить.
Та і приклад в нас є з кого брать:
Це оті – яким люди до дупи.
Але що з них візьмеш? Як з козла молока,
Як усе, що було, прогуляли,
І куди не піди, і на кого не глянь –
Стали всі, як вовки та шакали.
Й ти до нього не йди, і його не чіпай,
І нікому нема до нас діла,
Мов на люд наш, аби той як більше мовчав,
Хтось прокляття наслав, щоб ми й досі у жопі сиділи.
То куди ж це ми, люди, сьогодні йдемо?
І куди це ведуть нас ці босси?
Прокидайся, народ! Прокидайсь і не жди,
Як не хочеш зовсім бути босий.
Зараз всі в нас святі. Що не пан – то і Бог,
Що вже нікого й в дупу послати.
І всі стали поважні, немов індюки...
Скільки ж можна сидіть і мовчати?
Зараз всі в нас святі. Що не пан – то і Бог,
Але де ж ті були «Боголюби»,
Як ламали церкви і трощили хрести,
Й реготіли з усіх на всі зуби?
Ну а зараз отим петербурзьким стовпам –
Їм зірки, їм кокарди, квартири,
І розгулюють ті жеребці по морях
Як й раніше – вовки й рекетири.
Їм і Крим, і Кавказ, і Мальдиви, й весь світ,
І «телички», яких забажає...
Щоб не дай Бог, не видох державний той цвіт,
Що державу й народ обкрадає.
8.5.1997 р.
БАГАТІЄМ…
З кожним роком багатієм
І заможніші стаєм,
Про свинину тільки мрієм,
Зате маєм – ЕВМ.
5.5.1976 р.
БІЛЯ ПРИСТАНІ
В хаті із буквариком Танечка стояла:
– Хто такий член партії? – В татка запитала.
– Це така порода, як тобі сказати,
Що любила людям все-все обіцяти.
Ну а хто не вірив в їхню тріпотню,
Тих або до стінки, або всіх в Чечню...
– А навіщо тре’ було їм людей вбивати?
– Щоб не заважали тим Членам царювати.
Тож ходили селами й на «цимбалах» грали,
І дівчат гарнесеньких скрізь вони хапали.
Щоб так, як при Цезарі, ті не відмовляли,
Бо, мов так потрібно все це – для держави.
Бо щоб їхня влада мала процвітати,
То державу треба було – кров’ю поливати.
А мужчин тому ті вилупки вбивали,
Щоб ті дурні менше їм «Ура!» кричали.
Так було при Цезарі, так і при Микиті
Бігала та банда, мов зайці по житі.
Вівць всіх переріже та бридка холера,
Ну а все те звалить візьме на Бандеру.
Перейти на страницу: