Квітка кохання
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-10-6
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Квітка кохання». Краткое содержание книги:
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Поки серце б'ється - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом жодного дня без нового рядка.Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав на - гора чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки Квітка кохання автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
Душа тремтить як струни скрипки - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: Як хочеться в небо злетіти, але при цьому сильно відчуває Тяжіння землі.
Відчуваючи в душі приливи і відливи до прекрасної статі - ЖІНКИ, коли приходить любов, він захоплено вигукує: Розіпну я серце на семи вітрах. Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. Я п’ю любов з криниць кохання, бо його постійно охоплює сильна Спрага кохання.
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Поки серце б'ється - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом жодного дня без нового рядка.Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав на - гора чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки Квітка кохання автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
Душа тремтить як струни скрипки - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: Як хочеться в небо злетіти, але при цьому сильно відчуває Тяжіння землі.
Відчуваючи в душі приливи і відливи до прекрасної статі - ЖІНКИ, коли приходить любов, він захоплено вигукує: Розіпну я серце на семи вітрах. Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. Я п’ю любов з криниць кохання, бо його постійно охоплює сильна Спрага кохання.
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Перейти на страницу:
Я б давно уже, їй-богу,
Перестав писать вірші,
Щоб Вкраїну так не дерли
Всім відомі торгаші.
Бо як гляну, як народ наш
Обдирають, як козу,
Так і хочеться вліпити
В першу чергу кермачу.
Ой, до чого і хитрющі
Ці пройдисвіти з двора,
А скажи ти їм щось проти,
Вас піднімуть на «ура!».
Від щедрот братви отеї –
Ні кола в нас, ні двора,
Та зате куди не підеш –
Скрізь жирує та... братва.
11.10.1992 р.
ЩЕДРА ДЕРЖАВА
Щедра в нас держава стала,
Гроші всім подобавляла,
Гроші то подобавляла,
А харчі собі забрала.
Ой, ти, гаю, гаю, гай,
Хоч кричи ти, хоч співай.
Грошей повну хату маю,
А від голоду вмираю..
Де ще є така держава
І такий пустий город,
Хто, пригляньтесь, нами править?
Де ж подівся наш народ?
Де дешеве м’ясо, масло?
Де поділася мука?
Грабувати вже відкрито
Почало всіх ЖИДЦК.
Українці, українці,
Схаменіться ж ви, дурні,
Як же можна Україну
Довіряти жидовні?!
12.1.1992 р.
СІРИЙ СУМ
Сірий сум, як вітер, свище,
В голові весь день гуде,
Що і жить не хочеш більше:
От куди нас «вождь» веде.
Скрізь, куди не підеш, – черги,
Де не глянеш – вороння,
Де ж ті лицарі чудесні,
Що за віру і царя?
1.2.1992 р.
ГЛЯНЬ, ЯКЕ НЕБО!
Глянь, яке над нами небо!
Глянь, як річенька біжить!
Хай тобі, моя кохана,
Все життя завжди щастить!
Щоб наш син завжди сміявся
І в житті завжди радів,
Що найкращу в світі мамку
Я йому колись зустрів.
1.2.1992 р.
КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ
Таких губок, їй же Богу,
Ще не цілував,
І за них би я сьогодні
Все що маю, все б віддав!
3.2.1992 р.
КОЛИ ЗАКИПАЄ КРОВ
Коли в дівчини закипає кров
І полум’ям її палають очі,
То так і знай, що вже прийшла любов
І що вона вже не діждеться ночі.
2.2.1992 р.
В ДУШІ ПРИПЛИВИ
В душі припливи і відливи,
Як верби з полем шепотять,
І ніби чайки білокрилі
Весь день з твоїх грудей летять.
Та не питаю, чи кохаєш,
Й мене про це ти не питай,
А як не прийду я додому
То і мене ти не шукай.
Я теж люблю і Галю, й Тому,
В чужий залізти коровай.
Але не хочу йти додому,
Де не шумить веселий гай.
Бо ці розмови в нас про вірність,
То, знаю я, – суха трава,
То просто-напросто – наївність
І є не більше як слова.
А якщо станеш дорікати,
Що я хожу без тебе в гай,
То не ходи сама гуляти,
Або й мені не заважай.
2.4.1978 р.
ЖІНКА, ЯКА КОХАЄ
Люди вже сміються з тебе,
Що брешеш їм ти більш, ніж треба,
Бо не такі вони й дурні,
Щоб довірятися брехні.
Бо жінка та, яка кохає,
Вона із дому не втікає.
Ну а чужим бродяжкі раді,
Бо ті завжди, як на параді.
І можна їх і так, і… так,
Отож, чому б й не погулять?
Бо, якщо вам сказать до всього:
Їм, як й тобі – все до… одного.
Отож, живи і мовчки радуйсь,
Кради, люби і не оправдуйсь.
14.6.1978 р.
СТРАХ
В нас підлабузництво вже стало невід’ємним
І цим уже людей не здивувать,
Тож і не дивуйтесь, що лакеїв
Стали вже бидлом називать.
А бидло мусить працювати,
Бо в праці всі якраз вони,
Й навіщо знати їм про Ялту
Або Гавайські острови?
Бідних ніде не поважають,
То ж запитайте ви вождів,
Чому лакеїв виживають
Й на їх місця везуть жидів?
Й хоч ті не сіють і не віють,
Та, гляньте, як вони живуть!
А перед ними дурні мліють
І все, що мають, їм несуть.
І хоч бандити ті радіють,
Що нас загнали в Магадан,
Та ми він того не сірієм,
Бо пан, як справжній – скрізь він пан.
Й від того більш хохли мужніють
І ніби лицарі живуть,
Й перекривають шлях стихіям,
І Україну бережуть.
І хоч усі бояться страху,
Та дух сильніший за життя,
Бо він творив «Собор», і «Плаху»,
Й національні почуття.
І їхній дух – то наші гори,
То наша армія дібров,
І нестрашні нам мухомори,
Перейти на страницу: