Квітка кохання

Тож, як ти вже не можеш буть вірною, То ж навіщо ти треба мені? 8.6.1976 р. ТИ НЕ ПРИЇХАЛА СЬОГОДНІ Ти не приїхала сьогодні, Тебе і вчора не було, І почуття мої голодні Пішли шукать тебе в село – На тихі трави, чисті води Туди, де юрмились зірки, Туди, де чулись хороводи І де шепталися віки. Де небо зорями моросить Ген, над полями, мов дощем, Бо там, де Йванко жито косить, – Сховався зайчик під кущем. 8.6.1976 р. М’ЯТА Там, де в гаю пишалась м’ята, Ти мовчазна йшла і пом’ята. Чому ти йшла така пом’ята? Про це якраз й мовчала м’ята. 24.4.1990 р. МОЇ СИНИ Прогрів мозок теплим Сонцем, Освіжив вітрами, Поможи ж мені ти, Боже, Впоратись з думками. Сини мої, мої вірші, Мої добрі друзі, Зачекайте мене в полі Або десь у лузі. Я вас квітами прикрашу, Небом підмалюю, І тоді на добру згадку Людям подарую. 9.6.1976 р ПИРІЖОК Почастуй поцілунком, кохана, Як частують діток молочком, Щоб від ніжності теї був п’яний, А ти стала моїм пиріжком. Почастуй поцілунком, кохана, Якщо можеш мене перед сном, Щоб від щастя я був вічно п’яним, А ти вічним моїм пиріжком. Почастуй поцілунком, кохана, І проси, що благає душа, Я віддам тобі все за кохання І за того твого пиріжка. 7.6.1976 р. ДУША РОЗБИТА І БАЙДУЖА Душа розбита і байдужа, Немов побив хтось батогом, А я ж любив тебе, як душу, І ладен мчати був бігом. Навіщо ж рвався, мов проклятий, Кому я ніс свою любов, Кого був ладен цілувати? І так – роками знов і знов. 8.7.1976 р. НАПУТНЄ СЛОВО МАТЕРІ – Візьми, – мені сказала мати, – На щастя хліба і сальця, І м’яти, щоб умів кохати, Й ковток водички з джерельця, І неба ясного в дорогу, Щоб вічно край свій пам’ятав, І грудочку землі з города, Де батько пуп твій закопав. Візьми ти гілочку із дуба, А другу ще візьми з верби, Щоб всіми ти завжди був любий Й не знав ніколи ти біди. Щоб ти радів і не журився, І дужим був, як наш Дніпро, І ворогам щоб не корився, А щастя душу берегло. 8.6.1976 р. У ГАЮ НАД ДНІПРОМ У гаю, над Дніпром, де стояли човни, Там, де вітри із гаєм шептались, Раптом стрілась вона – моя мрія весни, І до вечора в нім ми кохались. Я як глянув й притих, бо зустрів я триптих, Не дівчина, а справжня гітара, Й захотілось мені ту гітару схопить, Щоб вона на все поле заграла. Але скільки разів її в руки я брав, Та не міг я аккорд підібрати, Все ж, нарешті, таки я «настроїв» її І почав на гітарі тій грати. І не знаю тоді, скільки часу я грав, Одним словом – отямивсь під ранок, Як над полем, Дніпром вже світанок гуляв І гукав всіх живих на сніданок. 26.1.1999 р. СІК НЕКТАРУ Губки твої – то сік нектару, От би на ніч… твою гітару. 6.10.2003 р. Я ПО ВУЛИЦІ ІДУ Я по вулиці іду І тягну тульчаночку, І дивлюсь – не надивлюсь На свою коханочку. Прощавай, зелене літо, Перший і десятий клас, Я сьогодні в Київ їду, Щоб поглянути на вас. Де приливи, там й відливи, Й так воно мільярди літ, Бо хіба ж родили б сливи, Щоб не був спочатку цвіт? 11.2.1999 р. ЧОМУ ЛЮДИ БІСЯТЬСЯ? Я не знаю, чому люди бісяться, І не знаю, що хочуть вони? Як сидять полонянки під Місяцем І шепочуться з вітром лани. Я не знаю, чому люди сваряться? Може думають, більш проживуть, А тому так безбожно стараються І друг друга за душу беруть. Може думають, дужими лайками Зможуть ніжність кохання вернуть, А тому і бренчать балалайками Поки гарно пенька їм дадуть. 18.4.1968 р. ЯКЩО ХОЧЕШ ЖИТИ В нас про все писати можна, Навіть говорити, Тільки шефа не чіпай, Якщо хочеш жити. Гай, гай, гаю гай, От зібралась братія, А ще кажуть, що в державі