Квітка кохання

Де з страхом бореться любов. Бо честь, /як є вона в людини/, Вона мужніє з кожним днем, А бюрократ з партійним стажем Згорить антоновим вогнем. І хоч ще нами страх керує, Але прийде йому кінець, Отож, нехай це пам’ятають Оті, що кличуть нас на герць. 14.5.1988 р. ТАКА РОБОТА З вас деру – така робота, Адже я – слуга народа. А щоб ти був бригадиром, Чи ходив би ти за пивом? Чи орав би землю ралом, Якби був ти генералом? То-то-то воно і є, Кожному в житті своє. – А народ? – Скажи Ісаку, Хай себе цілує в с..ку. Як й раніше цілував, Щоб не спав і не дрімав. Бо як став я депутатом, Значить я вже – Бог і тато. 31.1.2000 р. ЯК ШЕПЧУТЬ ВЕРБИ Як шепчуть верби опівночі, Люблю в твої дивитись очі, І цілу б ніч, де річка, став, Тобою б душу чарував. 14.5.1988 р. МОЯ БРАТВА Розум, світло, доброта – Це і є моя братва. 11.1.1993 р. ДЕПУТАТ У нього з рота вже аж пре, А він іще гребе й гребе. 11.6.2004 р. ЯКШО МЕНЕ ПОКИНЕ БРАТСТВО Плювать хотів я на багатство, Якщо від мене піде братство. 11.1.1993 р. У ВСІХ НА ЯЗИЦІ В житті бувають збої, злети, Пориви буйства і щедрот, І хочеться жінкам куплети Вручати замість нагород. Можливо, це найвища планка, Яку в житті своєму взяв? А раптом хтось курок натисне, Щоб іншим я не заважав! Тому живи сьогодні, люде, І те роби, що знаєш сам, І ніж служить якомусь юді, То краще вже служить – б...ям! І не соромтесь цього слова, Бо всі ці цяці – молодці, Бо де б ми з вами не бували, Вони у нас на… язиці. 10.1.1995 р. ПРО РОЗУМ Кажуть, хто вкалує й потіє, У того й розум більш тупіє, Та щось, якщо сказать відверто, Народ пішов в нас надто впертий. Й не бачу того, щоб пани Порозумнішали вони. Бо розум так, як і зима, Він або є, або нема. 12.1.1985 р. ЗАЦІЛУЮ, ЗАКАТУЮ. . Подивись, яке над нами Ніжне небо голубе, Зацілую, закатую Поцілунками тебе. 2.7.1995 р. НЕ ХВОРІЙ Люби повій і не хворій. Краще – кохайся і радій. 6.7.2010 р. АБИ ПОСЛУХАТИ ПОЕТА Не за горами час той, друзі, Як люди скажуть: він – поет, І, розвалившись десь на лузі Хтось прочитає мій куплет. Притихне вітер, причаїться, /Я знаю, буде так воно!/, Аби послухати поета – Збереться в клубі все село. І ворухнутись побояться, Як будуть вірші ті читать, Аби в тім сяйві освіжитись І доброти якбільше взять. Піднімуть голови берізки І будуть слухати й мовчать, А як всі люди розійдуться, Ще будуть довго сумувать. 26.10.1988 р. ДИВНІ ЛЮДИ Що таїть? Навколо дивні люди, Є орли, а є і байбаки. Знаю: люблять всі жіночі груди, А вдають, що ніби навпаки. Ноги жінки ваблять навіть мертвих, Та про це соромляться сказать, Бо ще можуть і в Сибір заперти, Й на роботі премію не дать. Я із вас дивуюсь, добрі люди, Як могли повірить ви в цей бред, Що в Союзі жіночок не люблять? Ну хіба що, як коти котлет. 13.6.1978 р. ПРО ДОЩІ ТА ГРОМОВИЦІ – Чом дощі і громовиці Більш о півночі шумлять? – Щоб селянам працювати На полях не заважать. 20.6.1995 р. Я ПЕВЕН, ЩО В ЦЕЙ СВІТ ВЕРНУСЬ Я знаю, що в цей світ прийду І лад у ньому наведу. Тому, ото, живу й будуюсь, Й кохать жінок я не лінуюсь, Бо в світі фей, гаїв, дібров Найбільша заповідь: ЛЮБОВ! Як в новий раз я в світ прийду, То лад у ньому наведу, А щоб навести лад в державі, Я мушу жить, як Окуджава. І бути Цезарем по вуха, Щоб всі мого боялись духу, А щоб не спалось хапунам, І їм я по заслугам дам. 12.1.1995 р. ДЕ РОСІЯ? Я об’їздив весь Союз з кінця в кінець, Де ж, скажіть мені, Росія накінець?