Повзе змія

— У мене своє начальство є. Лежить п'яний не на вулиці, громадського порядку не порушує, адміністрація кафе міліцію не викликає. Інструкцій ми не порушуємо.

— Ти звідки такий гоноровий, лейтенанте?

— Звідти, звідки й ти, — в тон йому відповів лейтенант. — Нам повідомили — щось серйозне…

— Слухай, ти, серйозний, — Глод підійшов до старшого патруля майже впритул, фіксуючи боковим зором, як сержанти теж присунулися ближче, готові будь-якої миті втрутитися. — Ти можеш зараз розвернутись і поїхати, але вже сьогодні тебе викличуть. І не моє начальство, навіть не твоє. Не хочу називати прізвищ і посад, аби не подумав, що тут на понт тебе беруть. Але особисто поцікавлюся, що саме скажуть лейтенантові, котрий своїми діями ускладнює працівникам шостого управління знайти та знешкодити особливо небезпечного злочинця Богдана Баглая. Орієнтування отримували?

— До чого тут…

— До всього! — на Максимів крик повернули голови люди біля тролейбусної зупинки. — Сказано — беріть мужика, грузіть у машину, доставляйте, куди скажу! Чи ти таки хочеш відповідати за бездіяльність?

— Баглай, Баглай, — пробурчав лейтенант, збавляючи оберти. — Вуха болять від того Баглая. Так би і сказали, нема чого в бутилку лізти.

— А я, лейтенанте, сказав, як вважаю за потрібне. Ворушіться, ми тільки час тратимо.

…Коли брудного і п'яного Вову Манька вивантажили з патрульної «канарки» на убозівському подвір'ї, подивитися на видовище вийшли навіть із чергової частини. Затриманого під здивовані погляди дотягли до Глодового кабінету. По дорозі Максим наштовхнувся на не менше за інших здивованого Калиту, буркнув на його німе запитання:

— Ось, привів. Виховуйте.

— І як це розуміти?

— Отак і розумій. Вова Манько, власною персоною. Колишній чоловік імовірної коханки Баглая. Проспиться — допитаємо. Якщо раніше не знайдемо адреси без його, гм, допомоги. Зробив усе, що міг.

— Та бачу, — стримано відповів Калита. — Може, його в камеру краще?

— За що? В жодному злочині не підозрюється, навіть громадський порядок не порушує, — Глод покосував на лейтенанта. — Нехай лежить тут, тільки аби Черниченко не дізнався.

— Не буде його сьогодні.

— Правильно, законний вихідний.

Залишивши Вову спати на підлозі в своєму кабінеті, Макс зачинив двері й нарешті отримав можливість випити пива. Ранок тільки починався, лише десять по дев’ятій. Загальний стан після пляшечки світлого трохи поліпшився, а коли опер — де наша не пропадала! — відкоркував другу, пиво розслабило, й накотила страшенна втома. Плюнувши на все, Глод повернувся в кабінет, зачинився зсередини і під хропіння свідка сам поспав годинку. А потім, відчувши, як сили повертаються, протер очі й рішуче взявся за остогидлого Вову.