ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО БУНТУ, ДЕННА ЗМІНО
Незадовго до десятої ранку з’являється денна зміна. Поки наглядачі перевдягаються, вони дізнаються, що ситуація вийшла з-під контролю і все не так спокійно, як було вчора, коли вони здали зміну. В’язні з камери №1 забарикадували двері й відмовилися виходити. Арнетт негайно бере ініціативу в свої руки і просить наглядачів ранкової зміни залишитися у в’язниці доти, доки конфлікт не буде вирішено. Його тон означає, що ранкова зміна певною мірою відповідальна за те, що сталося.
Ватажок бунту, Пол (5704), переконав своїх приятелів з камери №1, Габбі (7258) і Ґленна (3401), що настав час виступити проти порушення угоди, яку вони підписали з владою (тобто зі мною). Вони присунули свої ліжка до дверей камери, завісили ковдрами дверний отвір і вимкнули світло. Охоронці не можуть прочинити двері й зганяють злість на мешканцях камери №2, де сидять головні порушники спокою, ветерани карцеру Даґ (8612) і Стю (819), — і з ними Річ (1037). Раптом охоронці переходять у контратаку: вриваються в камеру, хапають три ліжка і витягають їх назовні. Номер 8612 відчайдушно намагається опиратися. У камері — штовханина, удари і крики. Це все чути у Дворі.
«До стіни!»
«Дайте мені наручники!»
«Ось вам, забирайте все!»
Номер 819 дико верещить: «Ні, ні, ні! Це експеримент! Руки забери! Бля, відлізь від мене, мудак! Ви ж не заберете у нас ці срані ліжка!»
Номер 8612: «***а не дослідження! Це ж ***ана імітація, експеримент! Це не в’язниця. Нах** Зімбардо!»
Арнетт промовляє на диво спокійним голосом: «Коли в’язні з першої камери поводитимуться пристойно, ми повернемо ваші ліжка. Робіть що хочете, щоб змусити їх поводитися як треба».
Ще спокійніший голос в’язня відповідає охоронцям: «Це наші ліжка. Ви не можете їх забрати».
Повністю дезорієнтований і голий, в’язень 8612 жалібно каже: «Вони забрали в нас одяг, вони забрали ліжка! Це капець! Вони забрали одяг, забрали ліжка! — і додає, — У справжніх в’язницях взагалі так не роблять». Як не дивно, другий в’язень відповідає: «Роблять»[57].
Охоронців розбирає сміх. 8612-й просуває руки між ґратами дверей камери, розкриває долоні догори в благальному жесті, та з дивовижно красномовним виразом обличчя говорить новим для нього, дивним тоном. Лендрі вимагає забрати руки від дверей, проте Керос жорсткіший і ляскає кийком по ґратах. Номер 8612 якраз вчасно забирає руки, щоб йому не розтрощили пальці. Охоронці сміються.
Потім охоронці прямують до третьої камери, а 8612-й і 1037-й кричать приятелям в ній, аби ті забарикадувалися. «Витягніть ліжка до дверей! Одне ставте горизонтально, інше — вертикально! Не дозволяйте їм увійти! Вони заберуть ваші ліжка! — Наші вони вже забрали! От бляха!»
Номер 1037 переходить межу, закликаючи до відчайдушного опору: «Бийте їх! Не дайте їм це зробити! Настав час для жорсткої революції!»
Лендрі повертається з великим вогнегасником і випускає вуглекислий газ у другу камеру, змушуючи в’язнів відбігти назад. «Заткніться і відійдіть від дверей!» (Іронія в тому, що саме на наявності вогнегасника, наполягала Комісія з контролю залучення осіб до експериментальних досліджень на випадок надзвичайної ситуації.)
Проте ліжка з камери №3 вже витягли в коридор, і повстанці з камери №2 почуваються зрадженими.
«Третя камера, та що таке? Ми ж казали вам забарикадуватися!»
«Хіба це солідарність? Це через “Сержанта”? “Сержант” (2093-й), якщо це ти, то нехай, бо ми й так розуміємо, хто ти насправді».
«Альо, камера один, бережіть ліжка! Не впускайте їх!»
Охорона усвідомлює, що вони вшістьох зможуть придушити бунт цього разу, але на майбутнє їх залишатиметься троє проти дев’ятьох. Та нічого: Арнетт застосовує психологічну тактику «поділяй і владарюй», вирішивши зробити камеру №3 особливою. В’язням надають привілеїв у вмиванні й чищенні зубів, повертають ліжка і постільну білизну, вмикають в їхній камері воду.
Наглядач Арнетт голосно виголошує, що в’язні з камери №3 добре поводилися і їм «не перевертатимуть постіль і повернуть ліжка, коли у камері №1 знову буде порядок».
Наглядачі вмовляють «чемних в’язнів» переконати решту поводитися як треба. «Якби ми знали, що не так, ми б їм сказали!» — викрикує один із «чемних в’язнів».
Венді кричить у відповідь: «Вам не потрібно знати, що не так. Просто скажіть їм, щоб заспокоїлися».
Номер 8612 кричить: «Камера один, ми з вами — всі троє!» Далі він промовляє невиразну погрозу охоронцям, що штовхають його назад (з одягу на ньому лише рушник, все ще): «Якщо ви подумали, що це все, вам, хлопці, не пощастило».
57
Цей викрик в’язня 8612 є одним із найдраматичніших моментів всього дослідження. Щоб симуляція вдалася, кожен мусить погодитися діяти так, ніби це реальна в’язниця, а не експериментальна модель тюрми. В певному сенсі це вмикає групову самоцензуру, що передбачає мовчазну згоду прибирати всі події у в’язничні, а не в експериментальні метафори. Тобто кожен знає, що це лише експеримент, але поводиться так, ніби це була справжня в’язниця. 8612-й розбиває цю згоду, кричачи, що це не в’язниця, а всього лиш експериментальна симуляція. Коли він додав конкретне, хоча й дивне пояснення—у справжній в’язниці вони так не роблять, не забирають ліжка та одежу,—посеред довколишнього хаосу запанувала тиша. Тоді інший в’язень відкрито підважив його твердження, просто заперечуючи: «Роблять». Після цього обміну правила самоцензури зміцнилися, і решта в’язнів, охоронців та персоналу продовжили накладати самообмеження на очевидну правду. Про повне висвітлення механізмів самоцензури див.: D. Miller, An Invitation to Social Psychology: Expressing and Censoring the Self. Belmont, CA: Thomson Wadsworth, 2006.