ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Але доля їм не всміхається: Джон Лендрі під час звичного обходу повертає ручку дверей камери №1, і вона падає на землю з голосним глухим звуком. Починається паніка. «На допомогу! — кричить Лендрі. — Втеча!» Арнетт і Маркус поспішають до нього, вриваються туди, блокують двері, далі дістають наручники й сковують утікачів-невдах разом, лишивши їх на підлозі камери. Звісно, 8612-й був одним із найактивніших порушників спокою, тож він вкотре опиняється у карцері.
ХОРОША ПЕРЕКЛИЧКА - СПОСІБ ЗАСПОКОЇТИ БУНТІВНІ МАСИ
Відколи денна зміна заступила на роботу, минуло кілька тривожних годин. Час приборкати тварюк, поки не з’явилися нові проблеми. «Хороша поведінка винагороджується, а погана поведінка — навпаки». Тепер можна легко розпізнати цей спокійний і впевнений голос — це голос Арнетта. Він разом з Лендрі знову об’єднують зусилля для чергової переклички. Тепер черга Арнетта командувати. Він став лідером денної зміни. «Руки на стіну — на цю стіну. А тепер перевіримо, як ви вивчили свої номери. Як і раніше, озвучуйте свої номери, починаючи з цього кінця».
Починає Сержант, відповідаючи швидко і голосно. Решта в’язнів підхоплюють його темп з деякими варіаціями. 4325-й і 7258-й відповідають швидко і слухняно. Ми поки що небагато чули від Джима (4325), здорованя метр дев’яносто заввишки, з яким важко було б упоратися, якби він вирішив пустити в хід кулаки проти охоронців. Ґленн (3401) і Стю (819), на противагу, завжди повільніші, очевидно, не бажаючи бездумно підкорятися. Незадоволений Арнетт змушує в’язнів розраховуватися дуже «творчо», використовуючи власні методи контролю. Вони розраховуються по три, потім у зворотному порядку — у будь-який спосіб, як йому захочеться, аби зробити завдання беззмістовно складним. Арнетт демонструє свою креативність усім спостерігачам, як і Гельманн. Проте Арнетт, здається, не отримує від цього стільки особистого задоволення, як лідер іншої зміни. Для нього це просто робота, яку потрібно старанно виконувати.
Лендрі пропонує проспівувати номери. Арнетт запитує: «Ви робили це вчора ввечері? Їм сподобалося співати?»
Лендрі: «Я думаю, сподобалося».
Проте декілька в’язнів відповіли, що їм не подобається співати.
Арнетт: «Ну що ж, вам доведеться навчитися робити речі, які вам не подобаються. Це частина повернення до суспільства нормальних людей».
Номер 819 скаржиться, заперечуючи: «У нормальних людей немає номерів».
Арнетт відповідає: «У нормальних людей і не повинно бути номерів! У вас є номери, бо ви тут!»
Лендрі пояснює, як проспівувати номери: співайте як гаму — «до, ре, мі...». В’язні підкоряються і співають гами добре, як тільки можуть: спочатку від «до» до «сі», а потім у зворотному порядку. Проте 819-й навіть не пробує співати. «819-й ніфіга не вміє співати. Слухаєм спочатку». 819-й починає пояснювати, чому він не може співати. Утім Арнетт прояснює мету цієї вправи: «Я не питав, чому ти не можеш співати, твоє завдання — навчитися співати». Арнетт критикує ув’язнених за поганий спів, але втомлені в’язні лише хихотять і сміються, коли фальшивлять.
На відміну від своїх товаришів по зміні, Джон Маркус видається млявим. Він зрідка долучається до спільних дій у Дворі. Натомість він добровільно робить ті справи, для виконання яких треба покидати межі в’язниці, наприклад приносить їжу з кафетерію в коледжі. Постать Маркуса говорить про те, що його не надихає образ «наглядача-мачо»: він горбиться, плечі опущені вниз, голова похнюплена. Я прошу начальника в’язниці Джаффе поговорити з ним, щоб той був відповідальнішим у виконанні обов’язків, за які йому платять. Начальник веде Маркуса до свого офісу, щоб серйозно з ним поговорити.
«Охоронці мають розуміти, що їм потрібно поводися досить жорстко. Успіх цього експерименту залежить від поведінки охоронців, яка має бути максимально реалістичною».
Маркус не погоджується: «Мій особистий досвід навчив мене, що жорстка, агресивна поведінка не дає результатів, натомість викликає відповідну реакцію».
Джаффе заперечує, пояснюючи, що мета експерименту — не перевиховати в’язнів, а зрозуміти, як в’язниця змінює людину, що постає перед ситуацією, коли влада належить охоронцям.
«Але ця ситуація впливає і на нас. Для мене важко навіть одягати форму».