ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Вочевидь потрібен час, поки ці студенти вживуться у свої нові ролі, подолавши вагання і відчуття незручності. Досі помітне чітке усвідомлення того, що це експеримент із життям у в’язниці, а не справжня в’язниця. Вони можуть так ніколи й не подолати психологічного бар’єру, ніби їх примусово ув’язнили, і що за власним бажанням вони не можуть вийти на волю. Чи можемо ми очікувати такої розв’язки того, що вочевидь було експериментом, попри реалістичність поліцейських арештів? Під час нашого інструктажу для охоронців у суботу я спробував занурити їх у сприйняття цього місця як в’язниці через імітацію психологічної функціональності справжньої в’язниці. Я описав види ментальних установок, притаманні взаєминам охоронець-ув’язнений, як це відбувається у в’язниці, і про які я дізнався завдяки моїм контактам із нашим тюремним консультантом, колишнім в’язнем Карло Прескоттом, та з нещодавнього проведеного літнього курсу на тему психології ув’язнення.
Я переживав, що перестарався, задаючи охоронцям напрям, який вимагав би від них поведінки, що стала б просто наслідуванням, а не послідовною інтерналізацією їхніх нових ролей через практичний досвід. Досі все виглядало так, що охоронці були радше спонтанні у своїй поведінці, аніж діяли відповідно до заздалегідь прописаного сценарію. Давайте розглянемо, що з’ясувалося на тому попередньому інструктажі охоронців.
СУБОТНІЙ ІНСТРУКТАЖ ДЛЯ ОХОРОНЦІВ
Під час підготовки до експерименту наша команда зустрілася з дванадцятьма охоронцями, щоб обговорити мету експерименту, роздати їм певні завдання і поділитися методами, як утримувати ув’язнених під контролем, не застосовуючи фізичних покарань. У довільному порядку дев’ятьох охоронців призначили на три різні зміни, а решту трьох залишили в резерві — таких собі охоронців на підхваті, якщо потрібно буде, для чергування в непередбаченій ситуації. Після того як я змалював загальні риси того, чому нас цікавить вивчення життя у в’язниці, начальник Дейвид Джаффе описав деякі з процедур та обов’язків охоронців. Тим часом я, Крейґ Гейні і Курт Бенкс як консультанти-психологи надали детальну інформацію про особливості недільних арештів та ознайомлення нових ув’язнених з нашою тюрмою.
Описуючи мету експерименту, я сказав їм, що переконаний, що всі в’язниці є своєрідними фізичними метафорами втрати свободи, яку всі з нас відчувають у різний спосіб і з різних причин. Як соціальні психологи, ми хочемо зрозуміти психологічні бар’єри, побудову яких між людьми зумовлює в’язниця. Звісно, існують певні межі, до яких ми можемо дійти в експерименті, використовуючи лише «модель в’язниці». В’язні знали, що їх ув’язнено лише на порівняно короткий період — два тижні, на відміну від довгих років у справжній в’язниці. Вони також знали, що існують межі, за які ми не можемо виходити в поводженні з ними в експериментальних умовах, на відміну від справжніх тюрем, де ув’язнених можуть побити, вдарити електрошокером, піддати груповому зґвалтуванню, а іноді навіть убити. Я чітко дав зрозуміти, що в жодному разі ми не можемо фізично знущатися з наших «в’язнів».
Я також пояснив, що попри ці обмеження, ми хочемо створити психологічну атмосферу, яка охоплювала б основні істотні характеристики багатьох в’язниць, які я вивчав раніше.
«Ми не можемо фізично знущатися з них або мучити їх, — сказав я. — Ми можемо забезпечити нудьгу. Ми можемо спричинити відчуття фрустрації. Ми можемо вселити у них страх — певною мірою. Ми можемо впровадити принцип свавілля, який керуватиме їхніми життями, принцип свавілля, який повністю контролюватиметься нами, системою, тобою, мною, Джаффе. Їх взагалі позбавлять приватності, буде постійний нагляд — ніщо з того, що вони зроблять, не залишиться непоміченим. Вони не матимуть свободи дій. Вони не зможуть нічого зробити чи сказати, якщо ми цього не дозволимо. Ми нівелюватимемо їхню індивідуальність у різні способи. Вони носитимуть уніформи, і ніхто в жодному разі не називатиме їх на ім’я. Вони отримають номери і їх зватимуть лише за номерами. Загалом усе це має вселити в них відчуття безпорадності. Ми маємо абсолютну владу в цій ситуації. Вони ж не мають жодної. Питанням дослідження є те, що вони зроблять, щоб повернути собі владу, відновити певний рівень своєї індивідуальності, здобути трохи свободи та інтимності. Чи ув’язнені справді підуть проти нас, аби повернути собі хоч щось з того, що вони мають, перебуваючи на свободі поза межами в’язниці[51]?»
51
Розшифровки відеозапису з інструктажу охоронців. Див.: DVD Quiet Rage: The Stanford Prison Experiment.