Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
— Привіт. Не очікувала тебе тут побачити.
Я озирнувся по сторонах, але нікого поруч з нами я не побачив, і зрозумів, що цей «Привіт» призначався мені. Я подивився на Риту. На обличчі її я побачив легку зневажливу посмішку. Нахиливши трохи голову і посміхаючись, вона дивилася в бік музикантів.
— Не впізнаєш? Шкода, а я тебе одразу впізнала. — промовила дівчина.
— Ви, напевно, мене з кимось плутаєте. Вибачте. — витиснув з себе я.
Я повернувся і, не чекаючи відповіді, пішов в сторону виходу. Рита йшла поруч і мовчала. З мене котився холодний піт, в горлі стояв ком, що я не міг навіть дихати. Мені здавалося, що я ось-ось задихнусь тут, в підземному переході. І я, вирвавши з Ритиної свою руку, побіг до виходу. На вулиці, глибоко вдихнувши кілька разів, мені стало трохи легше. Рита стояла поруч і дивилася кудись в інший бік. Коли вона підійшла, я не помітив.
— Підемо, Ритуль, щось я втомився, напевно, шампанського сьогодні було забагато. І ми повільно пішли вздовж торгових рядів з квітами, морозивом та пиріжками. Ми йшли мовчки кілька хвилин, а коли вийшли в парк, то Ритка сказала:
— Ти ж впізнав її.
— Кого? — спробував ухилитись від відповіді я.
— Кого. Кого… Інгу. Я ж бачила, що ти впізнав її, а чого тоді втік? Ти ж постійно думаєш про неї, постійно моделюєш зустріч з нею, ти всі ці роки тільки й живеш думками про неї. А зі мною ти ж так, для комфорту, хіба не так?
— Рит, не говори дурниць. Звичайно ж, я її впізнав, але що це змінює? Я що, повинен був кинутися до неї в обійми? Тим паче… — я хотів сказати, але до горла знову підкотив клубок.
— Тим паче, що? — ніяк не вгамовувалася Ритка. І сама відповіла на своє запитання. — Ти просто не очікував побачити Інгу в такому образі. Хіба я не права? У всіх твоїх мріях вона була принцесою, зіркою сцени, богиня рояля, а виявилося, що вона звичайна дворняжка, яка жебракує в підземному переході, граючи романси перехожим. Ні, грає і співає вона шикарно, я навіть сперечатися з цим не буду. Але ти бачив, як вона виглядає? Рвані джинси, протерта шкіряна куртка, старі стоптані кросівки. Ти не звернув увагу на її обгризені нігті? Фу! Це ж треба було так опуститися. Але вінцем всьому була банка пива, яку пустили ці горе-музиканти по колу.
— Рит, ну от скажи, звідки в тебе стільки злості і жовчі? Звідки ми знаємо, що з нею сталося? Може, у неї щось трапилося, тим більше, ти знаєш про її стосунки з батьками. Давай, зараз просто не будемо обговорювати Інгу, я тебе прошу. Просто, давай закриємо зараз цю тему, і все. — сказав я, не сповільнюючи кроку.
— Та, як скажеш. — відповіла Ритка. — Тим більше, що мені взагалі не приємно говорити про неї. Підемо, краще в номери.
Далі ми йшли мовчки. Мені не хотілося думати ні про що, хотілося просто прийти в номер, залізти в ванну і не вилазити звідти кілька годин. Але я згадав, що нас чекала в гості Марина.
— Ритко, а я тобі хіба не говорив, що нас в гості сьогодні чекає Марина? — запитав я.
— Ні, не говорив, ти ж весь день сьогодні був зайнятий шампанським. А ти хочеш до неї в гості? Просто, я так втомилася, хочу лягти на підлогу перед телеком і розслабитися. До того ж, ти знаєш, що її Андрій мене реально дратує. Він мені в консі набрид за п'ять років, так ще його і тут терпіти треба.
— Рит, ну вона ж твоя подруга. Це ти зараз так кажеш, а коли зустрінетеся, то я вас потім не зможу відірвати одну від одної. Так що зараз за тортиком і до Маринки.
Ритка не сильно опиралася, та й я знав, що вона любила Марину, як сестру, і, не дивлячись на втому, все одно була рада зустрітися з нею.
– І, до речі, — сказав я. — Ти не в курсі, які там останні новини від Машки?
— Від Мері нашої? Та я тиждень вже з нею не спілкувалася. Начебто повинна була вже народити. Зараз прийдемо і запитаємо у Маринки, вона то вже точно знає, хто там у Машки народився.
— Та, хто там міг народитися? Який-небудь Хуан Машкович народився.
— А чому одразу Хуан? — здивувалася Рита.
— Та просто так. Там же всі, як не Хуани, так Карлоси. А, давай ставки робити, як вона дитину назве?
— Давай. — Ритка зупинилася і повернула мене до себе. Наші очі зустрілися, і вона тоді сказала, дивлячись на мене, не мругаючи. — Слухай, я що хотіла… — і замовкла.