Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-06-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1». Краткое содержание книги:
У Козобродського затремтіли руки, коли він перегорнув сторінку і натрапив на чітко вималюване родовідне дерево: одна з найкоротших (чи надламаних) віток належала Теодоро Козо — письменникові і перекладачеві. Професор знепритомнів.
Ми з вами не сумніваємося, що Козобродський п'ятий кіл у тині, а не рідня Шекспірові, та самому професорові те було в носі. «Теодоро Козо» — звучало вишуканим асонансом[58] у притлумлених падінням мізках Козобродського.
Більше подивований, аніж зляканий, крамар почав бризкати на потерпілого не водою, а кислим вином, набираючи його в свого рідкозубого рота. Зрошений сльозами виноградної лози, очманілий від здогадок Теодор звівся на ноги.
— Месьє, вам потрібна допомога лікаря! — прогугнявив крамар. — Тут, за рогом, практикує...
— Не турбуйтеся, добродію, — заспокоїв його Теодор, — це з радости! Чи немає у вашій крамниці перекладів Теодоро Козо?
— Месьє, у мене є все!
У книжковому звалищі подертих томів бульварних романів і графоманських екзерсисів передпотопних римописців професор вихопив два томики в сірій тканинній оправі. Теодоро Козо, помічник стрижія[59] у юності, розпочинав біографію для майбутніх прихильників красного письменства просто:
«Я син простого робітника Маріо Трамбетті-Козо знаю вісімдесят вісім мов, з яких переклав тисячі сторінок поезії та прози. В п'ять літ вивчив французьку від свого ровесника, в сім дістав німецьку граматику і опанував її готичні закони, в чотирнадцять читав грецьких і римських класиків, перську вивчив у шістнадцять від торгівця килимами, старогебрейську — у сімнадцять від свого сусіди-рабина. І все це по ночах, бо вдень заробляв на життя у стрижія».
Теодора пройняв циганський піт. Нещодавно в одній із газет він прочитав про кельнера з Мілану, що відвідувачам кнайпи декламував Данта не як матурист чи папуга, а мистецьки, з коментарями. Певно, приязне італійське сонце пробуджує в людей несусвітні таланти. А цей Козо — вісімдесят вісім мов! По ночах!
Крамар пильно стежив за схвильованим покупцем, що тулив до себе книги і плямкав губами. О, можна буде загнути йому потрійну ціну.
«Моя мати — Евгенія — була служницею в імператора Наполеона, коли він страждав від самотності на острові святої Єлени. Щовечора цей зневажений, та не переможений життєвим побутуванням вояк читав уголос вишукані романи минулих літ, а в простої дівчини завмирало серце від захвату. Моя любов до витонченого поетичного слова зародилася в ті припорошені часом дні, коли мати, заколисуючи мене, переповідала почуті від самого Наполеона історії жагучого кохання, підлої зради і всемогутнього прощення».
Теодор знову відчув млість: скопійований Наполеонів роман «Кліссон і Евгенія» лежав на дні валізи в очікуванні львівських чи варшавських видавців.
«Це відкриття віку! Наполеон кохав служницю, а Теодоро — дарунок від Бога! Значить, Козо такий безмежно талановитий, бо він син бога війни! Але яким чином пов'язати Козо з Козобродським?!» Такі думки метушилися в голові зненацька ощасливленого професора.
— Месьє, то ви купуєте ці книги?
Він ще питає! Хіба не зрозуміло?
Теодорові слід було бути уважнішим і бодай перегорнути кілька сторінок. Тоді б він побачив, що один хитрий паризький книгар виявив велику таємницю комерції: найбільш заважають продажу старих клясичних творів відомі назви. Коли ж їх змінити на нові, привабливіші, публіка з задоволенням купує і читає. А ще коли вигадати автора і його біографію, то такому текстові ціни немає! Тож в «перекладі Теодоро Козо» можна було неофітові підсунути Жорж Санд, Меріме і навіть романи Дюма.
А що стосується професора Палядіно, то він тут дотичний одним боком: з нього насміялися четверо колишніх студентів, які в чотири руки писали різні кримінальні романи (кожен — по розділу в чітко визанченій черзі). Колись їм це набридло — і вони вигадали Мікель-Анджело Фльоро разом із Теодоро Козо, доштукувавши історію з віднайденим рукописом Наполеона.
Козобродський не був таким матолком, щоб врешті-решт не зрозуміти французького жарту. Але це ж треба, щоб так збіглися імена і прізвища! Лишилося вирішити: чи продовжити містифікацію, чи публікувати Наполеонового романа з короткою передмовою.
«Ну, листи Страдіварі теж не кожного дня привозять до університету, — заспокоював себе Козобродський. — Нащадки Валєвських захочуть потримати в руках Наполеонів роман — хай заплатять за переклад польською. Перекласти може й Теодоро Козо. Він же знає вісімдесят вісім мов!»
58
повторення голосних звуків у словах
59
чоловічого перукаря