Що таке антична філософія?

Наприкінці IV століття до Різдва Христового майже вся філософська активність концентрувалася в Афінах, у чотирьох школах, заснованих, відповідно, Платоном (Академія), Аристотелем (Ліцей), Епікуром (Сад) та Зеноном (Стоя). Ці інституції залишатимуться живими десь упродовж трьох століть. Насправді, на відміну від тимчасових груп, що формувалися довкола софістів, вони були постійними інституціями не лише за життя їхніх засновників, але й довгий час після їхньої смерті. Різні керівники шкіл, які приходили на зміну їх засновникам, обиралися найчастіше голосуванням членів школи чи призначалися своїми попередниками. Інституція трималася на керівникові школи, і в правовому сенсі школа ніколи не мала статусу юридичної особи[294]. Цей факт чітко проступає у таких цікавих документах як заповіти філософів: ми маємо заповіти Платона, Аристотеля, Теофраста, Стратона, Лікона та Епікура[295], і можемо констатувати, що в цих текстах немає жодного слова про власність школи як такої. Книги, так само як і земельна власність, вважалися власністю керівника школи. Відтак, немає жодних підстав вважати, як це було раніше, що філософські школи задля здобуття статусу юридичної особи повинні були організовуватися як релігійні братства на честь Муз. Насправді, афінське законодавство у галузі прав спілок не вимагало особливого статусу для навчальних інституцій.

Діяльність цих шкіл здійснювалася найчастіше у таких комплексах різноманітного призначення як гімназіуми: Академія, Ліцей, або ж у інших публічних місцях, таких як Stoa Poikilê (Портик), де можна було зібратися, щоб послухати лекцію чи посперечатися. Школа отримувала свою назву від місця зібрання.

Отож, майже завжди, щонайменше до елліністичної доби, існувала єдність школи як напряму вчення, школи як місця, де навчають, та школи як постійної інституції, організованої засновником, з яким пов’язували виникнення як способу життя, що його дотримувалися у школі, так і напряму вчення, пов’язаного з цим способом життя. Руйнування більшості афінських шкільних інституцій згодом змінить ситуацію.

Ці школи були широко відкриті для публіки. Більшість із філософів, хоча не всі, вважали справою честі навчати, не отримуючи гонорарів. Що відрізняло їх від софістів. Матеріальні ресурси були особистими, або ж отримувалися від благодійників, таких як Ідоменей для Епікура. Потреби школи покривалися щоденним внеском у два оболи; два оболи дорівнювали «заробітній платні раба, який працював цілий день, і їх ледве вистачало, говорив Менандр, щоб він міг заплатити за порцію юшки»[296]. Загалом, серед тих, хто відвідував школи, розрізняли простих слухачів та групу справжніх учнів, яких називали «своїми», «друзями» чи «супутниками», і які самі ділилися на молодших та старших. Ці справжні учні іноді жили разом з учителем в його будинку чи біля нього. Про учнів Полемона — того учня Ксенократа, якого ми вже згадували, говорили, що вони побудували курені, щоб жити поруч із ним[297]. Втім в Академії, в Ліцеї, так само як і у школі Епікура, ми віднаходимо той самий звичай регулярно харчуватися разом. Можливо, саме для організації подібних зібрань в Академії та Ліцеї існувала посада відповідального, яку, згідно з чергою, повинен був посідати кожен із членів школи упродовж кількох днів[298].