Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Ми вже описували способи життя, характерні для шкіл Платона та Аристотеля. Однак, тут нам ще раз потрібно повернутися до такого дуже своєрідного феномену, як філософські школи Античності, та не забути, що ситуація навчання філософії була тоді глибоко відмінною від системи, що існує в наш час. Сучасний учень займається філософією, оскільки вона є частиною загальноосвітньої програми. Може статися також, що захопившись першим контактом з нею, він бажає скласти іспити з цієї дисципліни[291]. В будь-якому разі, лише випадок визначає, зустріне він викладача, що належить до феноменологічної, чи екзистенціалістської, чи деконструкціоністської, чи структуралістської або ж марксистської «шкіл». Можливо, одного дня він приєднається до одного з цих «-ізмів». Як би там не було, йдеться лише про інтелектуальне переконання, яке не зачіпає його способу життя, за винятком, можливо, лише випадку марксизму. У нас, сучасних людей, поняття філософської школи пов’язане винятково з уявленням про якесь спрямування вчення, якусь теорійну позицію.
Зовсім інакше було в Античності. Жоден університетський примус не спрямовував майбутнього філософа до якоїсь школи, він приходив на уроки до тієї шкільної інституції (scholê), яку обирав, з огляду на спосіб життя, що його там дотримувалися[292]. Навіть якщо випадок приводив його до лекційної зали, він не навертався до певної філософії несподіваним чином, просто слухаючи учителя. Подібне розповідають про Полемона, який після ночі гуляння, вранці увійшов через браваду з компанією гуляк у школу платоніка Ксенократа і, захоплений промовою останнього, вирішив стати філософом, а пізніше сам став керівником школи: це, безперечно, повчальна вигадка, яка, втім, виглядає цілком правдоподібною[293].
Наприкінці IV століття до Різдва Христового майже вся філософська активність концентрувалася в Афінах, у чотирьох школах, заснованих, відповідно, Платоном (Академія), Аристотелем (Ліцей), Епікуром (Сад) та Зеноном (Стоя). Ці інституції залишатимуться живими десь упродовж трьох століть. Насправді, на відміну від тимчасових груп, що формувалися довкола софістів, вони були постійними інституціями не лише за життя їхніх засновників, але й довгий час після їхньої смерті. Різні керівники шкіл, які приходили на зміну їх засновникам, обиралися найчастіше голосуванням членів школи чи призначалися своїми попередниками. Інституція трималася на керівникові школи, і в правовому сенсі школа ніколи не мала статусу юридичної особи[294]. Цей факт чітко проступає у таких цікавих документах як заповіти філософів: ми маємо заповіти Платона, Аристотеля, Теофраста, Стратона, Лікона та Епікура[295], і можемо констатувати, що в цих текстах немає жодного слова про власність школи як такої. Книги, так само як і земельна власність, вважалися власністю керівника школи. Відтак, немає жодних підстав вважати, як це було раніше, що філософські школи задля здобуття статусу юридичної особи повинні були організовуватися як релігійні братства на честь Муз. Насправді, афінське законодавство у галузі прав спілок не вимагало особливого статусу для навчальних інституцій.
Діяльність цих шкіл здійснювалася найчастіше у таких комплексах різноманітного призначення як гімназіуми: Академія, Ліцей, або ж у інших публічних місцях, таких як Stoa Poikilê (Портик), де можна було зібратися, щоб послухати лекцію чи посперечатися. Школа отримувала свою назву від місця зібрання.
Отож, майже завжди, щонайменше до елліністичної доби, існувала єдність школи як напряму вчення, школи як місця, де навчають, та школи як постійної інституції, організованої засновником, з яким пов’язували виникнення як способу життя, що його дотримувалися у школі, так і напряму вчення, пов’язаного з цим способом життя. Руйнування більшості афінських шкільних інституцій згодом змінить ситуацію.
Ці школи були широко відкриті для публіки. Більшість із філософів, хоча не всі, вважали справою честі навчати, не отримуючи гонорарів. Що відрізняло їх від софістів. Матеріальні ресурси були особистими, або ж отримувалися від благодійників, таких як Ідоменей для Епікура. Потреби школи покривалися щоденним внеском у два оболи; два оболи дорівнювали «заробітній платні раба, який працював цілий день, і їх ледве вистачало, говорив Менандр, щоб він міг заплатити за порцію юшки»[296]. Загалом, серед тих, хто відвідував школи, розрізняли простих слухачів та групу справжніх учнів, яких називали «своїми», «друзями» чи «супутниками», і які самі ділилися на молодших та старших. Ці справжні учні іноді жили разом з учителем в його будинку чи біля нього. Про учнів Полемона — того учня Ксенократа, якого ми вже згадували, говорили, що вони побудували курені, щоб жити поруч із ним[297]. Втім в Академії, в Ліцеї, так само як і у школі Епікура, ми віднаходимо той самий звичай регулярно харчуватися разом. Можливо, саме для організації подібних зібрань в Академії та Ліцеї існувала посада відповідального, яку, згідно з чергою, повинен був посідати кожен із членів школи упродовж кількох днів[298].
291
С. 126 — Франція є однією із небагатьох країн (поруч з пострадянськими), де філософія входить до загальноосвітньої програми, а отже вважається невід’ємним елементом загальної культури. На відміну від пострадянських країн, де філософія викладається у ВНЗ, у Франції філософія викладається у старших класах середньої школи, однак випускний іспит з філософії є обов’язковим не для всіх, а лише для тих, хто здобуває бакалаврат (академічний ступінь, що відповідає середній освіті) гуманітарного профілю. — Прим. перекладача.
292
Про технічний словник греків, в якому школа визначалась як інституція і як напрям вчення, див.: Glucker J. Antiochus and the Late Academy. — Göttingen, 1978. — P. 159—225.
293
Діоген Лаертський, Про життя філософів, IV, 16.
294
Див.: Lynch J.-P. Aristotle’s School… — P. 106—134.
295
Діоген Лаертський, Про життя філософів, III, 41; V, 11, 61, 69; X, 16.
296
Diano С. La philosophie du plaisir et la société des amis // Diano C. Studi e saggi di filosofia antica. — Padoue, 1973. — P. 368—369. Epicuro, Opéré / Ed. G. Arrighetti. — Torino, 1973. — P. 443, 471. Про організацію школи епікурейців див.: Witt N.W. de. Epicurus and his philosophy. — University of Minnesota Press, 1954; Organization and Procedure in Epicurean Groups // Classical Philology. — 1936. — T. 31. — P. 205—211; Hadot I. Seneca… — P. 48—53.
297
Діоген Лаертський, Про життя філософів, IV, 19.
298
Там само, V, 4; Lynch J.P. Aristotle’s School… — P. 82.