Що таке антична філософія?

Аргументація могла бути також риторичною, і тоді якийсь слухач пропонував запитання, висуваючи таким чином тезу, тобто тему дискусії, а учитель відповідав довгою та розгорнутою промовою, послідовно розглядаючи аргументи за і проти — отже, це була або чиста шкільна вправа, або бажання продемонструвати неможливість будь-якого догматичного твердження, або ж підтвердження чи спростування тези, залежно від того, відповідала вона вченню школи чи ні; в останньому випадку йшлося про догматичне навчання, що викладає догми школи. Оскільки практикувалося вправляння у «тезах», а отже педагогічний метод був заснований на схемі запитання-відповідь, філософське навчання не могло полягати у викладі самих по собі теорій, незалежних від потреб аудиторії, оскільки дискурс був змушений розгортатися в обмеженому полі запитання, поставленого певним слухачем. Звичний хід думки полягав, таким чином, у просуванні до загальних логічних чи метафізичних принципів, на основі яких можна було розв’язати певне питання.

Однак, в епікуреїзмі та стоїцизмі існував інший хід думки: дедуктивний та систематичний. Так, в епікурейській школі технічне вправляння у діалектиці не відігравало жодної ролі. Філософський дискурс набував тут абсолютно дедуктивної форми, тобто він відштовхувався від засад щоб дійти до висновків з цих засад: це видно, наприклад, у «Листі до Геродота»; відтак, певні дискурси були доступні учневі у письмовій формі для того, щоб він міг вивчити їх напам’ять. Як продемонструвала І. Адо[308], епікурейське навчання починалося, насправді, з читання та запам’ятовування коротких викладів вчення Епікура, що подавалось у формі дуже коротких сентенцій, а потім учень знайомився з більш розгорнутими викладами, такими як «Лист до Геродота» і, зрештою, якщо він бажав, то міг братися за великий твір Епікура «Про природу», що складався із тридцяти семи книг. Але він завжди мав повертатися до короткого викладу, щоб не загубитися в деталях і увесь час утримувати в голові цілісне вчення. А отже, існував постійний зворотно-поступальний рух від розширення знання до зосередження на сутнісному первні і так далі.