Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
— Намилувалися? От і добре. Вітаю вас і щиро радію, що почуття давньої дружби не зрадило вам навіть в ім’я… професійної діяльності. Сідай, Томе, ближче, не лякайся. Ти, Боббі, зразу ж зроби з мене знімки у фас і профіль, кожен з кількох точок, це дуже важливо не так для мене, як для вас обох. Вибач, друже, але тобі доведеться трохи попрацювати, знімки необхідно робити щогодини…
Цієї миті до вітальні швидко увійшов засмучений професор Віллі Крейз. Він невесело кивнув журналістам і поклав перед Крісом аркуш паперу. Той пробіг його очима, відзначив:
— Отже, переливання крові і плазми не допомогло. Так я й думав. Очевидно, мені лишається жити трохи менше доби. Шкода. Доведеться терміново викликати нотаріуса.
— Кріс, заради всього святого, що трапилося? — в розпачі вигукнув Картней, підбіг до друга, обійняв його за плечі, вкрай наляканий усім тим, що почув і побачив.
— Зачекай, Томе, зараз я все поясню.
Картрайт попросив служника викликати телефоном адвоката й нотаріуса для складання духівниці. Свідків запрошувати не треба, вони є, хоча деякі пункти духівниці будуть на їхню користь. Наказавши служникові не баритися, Кріс глибоко зітхнув і, намагаючись бути спокійним, промовив:
— А тепер послухайте мою сумну сповідь…
* * *
Ви знаєте, що з студентської лави мене цікавили граничні фізичні можливості людини. Спочатку з суто спортивного інтересу: дуже кортіло наблизитися до межі наших рекордних показників, хоча б краєчком ока зазирнути за ті бар’єри, якими відгородила природа свої таємниці. Діставши в спадщину цю чудову віллу, я з головою поринув у досліди. Ніхто не знав, чого я прагну, навіть наш професор, хоча він інколи консультував мене.
Півтора місяця тому я домігся свого. Переді мною був флакон абсолютно чорної рідини — еліксиру сили. Він мусив мобілізувати для граничної роботи всі ресурси живого організму. Я ввів один міліграм його кролику. Зразу ж після уколу кролик ударом ніг відкинув мене метрів на три, мало не потрощивши ребра, перескочив височенний паркан і зник з моїх очей. Я знайшов його, чорного і мертвого, за десяток миль, вивчив свіжі сліди й побачив, що кролик міряв відстань майже двадцятиметровими стрибками. Уявляєте його енергетичні резерви!
Кроликова смерть насторожувала. Та майнула думка, а якщо поступово й дуже обережно привчати організм до дії чорного еліксиру, поєднуючи ін’єкції з методичним тренуванням? Щоб усе залишилося в таємниці, я наважився провадити експеримент на собі.
Були й ще деякі міркування; може, я про них скажу, а може й ні.
Я зробив прощальний візит професорові, подарував йому затискачі-транзистори, попросив передати їх і вам. Пояснив усе примхою. Мовляв, готую сюрприз, хочу здивувати вас, що, зрештою, мені начебто й вдалося. Водночас затискач ставав перепусткою до вілли. Я дбав про себе. Перетворення кроля з сірого на чорного підказувало, що й зі мною може трапитися щось подібне. Зміниться колір пігменту, і тоді служник просто не пустить мене до власної домівки!
Я оселився подалі від людних місць, у вівчарській хижі. Там відновив тренування й почав дуже обережно вводити собі чорний еліксир. Був день, коли я ледь не викликав по транзистору професора — дуже боліли м’язи. Переконав себе, що так і мусить бути: м’язи реагували на високе навантаження нового типу. Справді, через тиждень болі вщухли, а тренуватися стало надзвичайно легко. Я щиро радів. І хід тренувань, і наслідки аналізів показували — мій еліксир сили не такий уже й “чорний”, він може прислужитися людині.
У досить оптимістичному настрої, певний, що все буде гаразд, що я правильно визначив безпечну дозу еліксиру для змагального виступу, я повернувся на стадіон, щоб приголомшити весь світ. Не знаю, чи досяг я мети, В усякому разі, студентська мрія здійснилась: я зумів зазирнути за бар’єр можливого, хоча й не певен, що це — гранична межа. Навпаки, я переконаний: минуть роки, багато років, і мої результати не тільки повторить, а й перевершить якийсь обдарований спортсмен, як це вже бувало не раз. Перевершить без чорного еліксиру, без найстрашніших допінгів,