Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
Журналісти й на мить не відривалися від телефонних трубок, фоторепортери передавали знімки просто “гарячими”, безпосередньо з стадіону, хоча вже й програли “перший раунд” Боббі Буду. їм тільки зараз підвезли спеціальні пристрої, а Боббі вже встиг передати два десятки різноманітних знімків. Картней працював в одному шаленому темпі з усіма. Але він показав умовним жестом Буду: частіше поглядай на мене, невдовзі ми повинні непомітно залишити стадіон.
Інтуїція не зрадила найоперативнішому оглядачу. Джім Хікс завершив сенсаційні виступи стрибками у висоту. Для початку він здолав 2 метри 10 сантиметрів; почекав, поки планку піднімуть ще на 10 сантиметрів. Легко взяв висоту і залишився в секторі сам: усі його суперники вибули з боротьби. Що ж до вівчаря, то він не розмінювався на дрібниці, щоразу збільшував висоту рівно на десять сантиметрів. Ось він легко злетів на 2 метри 30 сантиметрів, потім на 2 метри 40 сантиметрів…
На цій висоті Боббі Буду пощастило зробити добрий нейтральний знімок, під ним можна було написати все, що заманеться, — рекордна висота, переможний стрибок тощо. Боббі миттю заклав плівку в передавач. І тут
почав трусити його, хапатися за голову, відверто демонструючи зраділим колегам, що його передавач зіпсувався. Том ледь стримувався, щоб не розсміятися: здорово Боббі розігрує невдачу! Ось він схопив апарати, передавач і притьмом кинувся з стадіону. Правильно, Боббі! Фото можна передати з стоянки машин і там чекати на мене. У нас буде сьогодні цікава подорож, ми зробимо перший крок, щоб з’ясувати, хто ж насправді сховався під ім’ям вівчаря Джіма Хікса?
Раптом Картней отетерів. Джім Хікс уважно глянув на Боббі Вуда, що показав усім спину, весело всміхнувся і зробив рукою їхній домовлений жест — час залишати стадіон! Що це — випадковість? Чи він спеціально сигналізує йому, Картнею: готуйся й ти піти з стадіону. І зразу ж почав розбіг, енергійно прискорив чотири завершальні кроки, відтак майнув над планкою на висоті 2 метри 50 сантиметрів. Вийшов з ями, повернувся обличчям до ложі преси і повторив умовний жест, наче хотів сказати Картнею: все, більше нічого сенсаційного я сьогодні не втну, можеш спокійно залишати стадіон.
Картней не став замислюватися над тим, звідки вівчар знає їхній умовний жест, чому він сигналізує саме йому: після двох сигналів у цьому не було сумнівів. Його телефон після заключної фрази стенографістці теж “зіпсувався”, і він прожогом кинувся з ложі преси до телефонів прес-центру. Обминув їх, вибіг з стадіону, скочив у машину. Боббі натиснув на акселератор. Коли вони проїздили біля редакції, то задоволено побачили, як хлопчики вибігають з пачками екстрених спортивних випусків, вигукуючи цифри недосяжних рекордів Хікса. Знову чемпіони спортивного репортажу лідирували в постійному поєдинку з колегами.
* * *
Чекати довелося недовго. Лота — дружина тренера Ліннокса — тільки й устигла пригостити їх коктейлем, як скрипнули гальма лімузина. Лота теж була на стадіоні; побачивши, що чоловік поспішає до таємничого вівчаря, вона одразу ж поїхала сюди. Решту подій спостерігала по телевізору, водночас готуючи ситну вечерю. Мало хто знав про цей затишний, розташований на далекій околиці котедж Лінноксів. Картней знав. Перед відповідальними змаганнями Ліннокс не раз переховував тут і його, щоб дати змогу своєму вихованцеві спочити від настирливості журналістів. І тому Ліннокс анітрохи не здивувався, побачивши у вітальні репортерів.
— Привіт, хлопчики! — весело кинув тренер. — Був переконаний, що ви тут, старі зубри! Але розчарую вас. Джім дуже стомився, я обіцяв йому повний спокій, без журналістських допитів.
— Дуже добре, — схвалив Хікс глухим, наче робленим голосом. — Хай приїздять завтра вранці, стануть свідками цікавих речей. А зараз би поїсти і помитися…
Томас Картней з першої ж миті прикипів поглядом до вівчаря і не відривався, поки Ліннокс не провів його до ванної кімнати. Проте не знайшов в обличчі Хікса тих знайомих рис, які сподівався побачити. Чорне з синім полиском волосся, такі ж кошлаті брови, “модні” провінціальні вусики. Типовий представник вівчарського півдня. Запитати б його зараз: звідки ти, загадковий Джім Хікс, знаєш наш з Боббі умовний жест, чому ти посилав мені сигнали? Ти ж і справді не взяв висоту 2 метри 60 сантиметрів, хоча й пробував здолати її протягом півгодини, наче давав нам змогу знову випередити колег.