Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
— Боббі, я розгубився, — чесно визнав Картней. — З одного боку, за рухами, це незаперечно він. А з другого… Зовсім не його обличчя, нічого спільного з Крісом.
— Давай поки що облишимо зовнішність, — порадив Боббі. — Ти ж знаєш, що в наш час її так само легко змінити, як і костюм. Досліджуймо головне і неповторне — рухи.
Вони почали до тонкощів вивчати й порівнювати кожні два фото — Кріса і Джіма. Боббі підійшов до завдання, немов справжній слідчий. Він приготував ще й окремі фрагменти знімків, змочив їх у спеціальному розчині, і вони стали абсолютно прозорі, чітко зберігаючи контури рук, ніг, усього тіла. їх можна було накладати на основні фото й бачити, збігаються вони чи ні, є хоч найменша різниця в характері рухів чи вони однакові для обох спортсменів.
Три години старанних досліджень привели чемпіонів спортивного репортажу до незаперечного висновку: загадковий Джім Хікс — це їхній давній друг, п’ятиразовий олімпійський чемпіон Крістофер Картрайт! З невідомих причин він невпізнанно змінив зовнішність і, очевидно, завдяки дії якогось нікому невідомого сильного збуджувача став набагато сильніший, ніж був під час розквіту свого спортивного таланту. Ось чому через п’ять років після останнього старту Кріс зумів феноменально перевершити свої колишні рекорди. Лишалося з’ясувати останнє і головне — навіщо? І чому Кріс узяв прибране ім’я й удався до вигадки з вівчарем? Та на ці запитання міг відповісти лише він сам.
Боббі зварив каву, вони стомлено присіли до журнального столика, відчуваючи, як запашна рідина відновлює бадьорість, дає ясність думкам. Боббі промовив:
— Отже, народжується ще одна сенсація. І яка!
Картней заперечливо похитав головою. Вуд здивувався:
— Чому?
— Боббі, не забувай: ми з Крісом — давні щирі друзі, — відповів Том. — Розумієш, друзі! Ми з тобою розкрили його таємницю. Між іншим, це можна було зробити й простіше. Дати графологам листа, залишеного у Ліннокса, й попросити порівняти його із справжнім почерком Кріса — його зразки у мене є. Але в такому разі нас би могли примусити назвати його ім’я. На це ми не маємо права, друже. Навіть задля найбільшої сенсації. Ми не знаємо, чому Кріс вважав за краще сховатися за прибраним ім’ям. Це його таємниця, яку він, між іншим, обіцяв розкрити лише нам з тобою. Отже, лишається зачекати, доки Кріс не озветься сам. Згоден?
— Звичайно, — не розмірковуючи, відповів Боббі. — Є навіть пропозиція: знищити ці фотокартки, щоб вони ненароком не потрапили на очі комусь із моїх гостей.
— Не треба! — несподівано почувся в кімнаті тихий, але владний голос Кріса Картрайта. — Через добу вони стануть вам у великій пригоді, друзі. Навіщо виготовляти їх удруге?
Розгублені Том і Боббі вирячилися один на одного. Голос Кріса, хоч і не дуже гучний, пролунав зовсім поруч, наче він сидів з ними за одним столиком. Але ж у кімнаті його, далебі, не було! Що за нісенітниця! Невже у них після цих неймовірних подій починається маячня?
— Друзі, вибачте мені й не дивуйтеся, — знову почувся голос Картрайта. — Прислухайтесь до своїх затискачів на краватках. Відтоді, як вони з’явилися у вас, між нами встановився односторонній радіозв’язок: я завжди був у курсі всіх ваших розмов і щомиті міг покликати вас на допомогу.
— І ти все-все чув? — вигукнув Том.
— До єдиного слова. А тепер терміново приїздіть на мою віллу. Мені треба дещо розповісти вам, я ж обіцяв. Боббі, обов’язково візьми свою фотоапаратуру…
* * *
Крістофер Картрайт сидів посеред світлої просторої кімнати у зручному кріслі, вкритий грубим теплим пледом, хоча на погоду гріх було скаржитись. Картней і Вуд, переступивши поріг, вражено заклякли на місці. їх давній друг наче переживав якесь дивне роздвоєння. В його зовнішності ще дуже багато залишалося від Джіма Хікса, але вже владно відновлювалися знайомі м’які риси Картрайта. Приємнішим стало обличчя, чорне волосся подекуди набуло колишнього золотавого відтінку, з’явилися плями сивини. Репортери не знали, що й подумати про свого друга — такий у нього був незвичайний вигляд. Тишу порушив Картрайт: