Позичене обличчя

Тут йому сяйнула нова думка. Він знав, що місіс Скрогг не подасть йому руки, та, незважаючи на це, підійшов до неї і простягнув руку. Поки, як він і передбачав, стара розглядала його руку, він ногою відхилив дверцята тумбочки. Побачивши там нічну посудину, переконався, що не помилився. Симулюючи зніяковіння, він щось промимрив і вийшов з кімнати. Але, ще не дійшовши до сходів, почув позад себе кроки О'Брайна. Девітт зупинився.

— Ви хитрий, мов диявол, — почав з компліменту О'Брайн. — Тепер ви думаєте, що загадку розв'язано і вже відомо, хто спровадив на той світ обох сестер? Але раджу не поспішати. Те, що ви побачили, є лише побічний доказ. А побічні докази завжди можна витлумачити по-різному. Спроможність місіс Скрогг, яка нібито ледве ворушить пальцями, користуватися нічною посудиною, — ще далеко не доказ того, що вона здатна дістатися Кілдара, прокрастися через підземний хід в будинок і одну із своїх дочок повісити, а другу отруїти газом. Навіть якби стара могла бігати, навряд щоб хтось в Кілдарі не побачив би її й не впізнав. А літати вона не може, це вже напевне.

— Хто його зна, — промовив Девітт і пішов од спантеличеного інспектора.

По дорозі до Кілдара Девітт так заглибився в роздуми, що не помітив, як праве переднє колесо потрапило у вибоїну, і машину так трусонуло, що він мусив мерщій натиснути на гальма. Він вискочив з машини і побачив, що переднє колесо стоїть на ободі. Аж ось коли довелося гірко пошкодувати, що весь час відкладав придбання запасного колеса! Тепер треба було самому латати камеру. Ця кропітка робота ускладнювалася ще й тим, що він забув інструмент для зняття шин і мусив користуватися незручною викруткою. Незабаром і вона зламалася, і якщо спершу, лаючи себе, Девітт все-таки сприймав аварію з гумором, то тепер він серйозно занепокоївся. Темніло, а йому після всього побаченого і почутого в притулку конче треба ще завидна прибути в Кілдар, бо там може статися те, що він мусить попередити.