Позичене обличчя

— Вся ця морока з духівницею чистісінька комедія, хоч вона коштувала двох жертв. Я знаю Гайлен з дитинства, і знаю, що з цієї дитини — хай бог милує! — вийшло! Ви створите для себе додаткові труднощі, пане адвокат, якщо будете вірити теревеням Гайлен. Ще більші труднощі вас спіткають, коли ви діятимете заодно з Гайлен і допомагатимете їй одержати майно, на яке вона не має ніякого права.

— Поки він не покаже духівниці, я б на твоєму місці, Ейліс, і розмовляти не стала, — порадила Гаккетт.

— Ви щойно твердили, — спокійно звернувся Девітт до Джойса, — ніби Гайлен вбила своїх сестер. Гаразд! Але як вона проникла в дім? Про це ви подумали?

— Не маю жодного уявлення, — відповів Джойс неохоче.

— А ви, місіс Скрогг? — спитав Девітт. — Ви знаєте, як можна непомітно проникнути в дім? Або ви, Гаккетт?

Обидві жінки тільки знизали плечима. О'Брайн задоволено смоктав свою сигару.

— Що я казав? Такою тактикою допиту нічогісінько тут не доб'єшся! Відповіді, які ви щойно дістали, найкращий доказ. Кожен з присутніх знає, що є можливість потрапити в дім, не користуючись дверима. Я маю на увазі старий хід. Але, наприклад, нашого любого Джойса можете допитувати хоч до страшного суду — все одно нічого не дізнаєтесь. Чи не так, старий пророче?

Джойс з овечою покірливістю кивнув головою.

— Я взагалі не скажу більше нічого. Хіба що перед судом, і лише під присягою!

— Тільки так, — підтвердила Гаккетт. — Адже йдеться не лише про гроші, а про два вбивства!

— Кожен з нас, включаючи мене, знав про хід, кожен з нас так чи інакше зацікавлений у спадщині. Отже, кожен з нас міг бути вбивцею, — підсумував О'Брайн самовдоволеио. — Якщо ви мали на меті тільки це з'ясувати, то не варт було так далеко їхати: Лемерт, шановний директор краєзнавчого музею, багато років тому відкрив отой підземний хід.

Девітт зрозумів, що О'Брайн розгадав його план. Він підвівся і сказав зневажливо:

— Гаразд, нехай суд розбереться, як пов'язані між собою підземний хід і вбивства. Але все це не стосується духівниці. Вона знайдеться і буде визнана законною.

— Мій чоловік, як я вже казала, склав кілька духівниць, — стояла на своєму Скрогг.

— Це нічого не важить, — заперечив О'Брайн. — Якщо заднім числом його не оголосять божевільним, суд може стати на бік Гайлен.

— То була б страшна несправедливість, — сказала Гаккетт.

О'Брайн казав правду: докопатися до справжніх думок присутніх було неможливо. Але нехай вони вірять, що Гайлен знайде духівницю і доб'ється свого. Девітт був певен, що таку думку він нав'язав їм. Вже зібравшись іти, він раптом кинув погляд на нічний столик біля ліжка. Там лежав молитовник з тисненим хрестом, стояли кілька слоїків з таблетками, будильник і настільна лампа. Поряд з нею — обрамлене чорним крепом фамільне фото, вже знайоме Девіттові: огрядний, життєрадісний Скрогг і маленька, висохла, вся в чорному жінка, позад яких стояли з награними усмішками три дочки — Енн, Лайн, Гайлен. Таке фото є майже в кожній сім'ї. Але місіс Скрогг поставила його на своєму нічному столику, та ще й облямувала чорним крепом, і це раптом відкрило Девіттові всю брехливість її і всіх тих, хто називав себе її довіреними особами. Стара ненавиділа свого покійного чоловіка, ненавиділа своїх дочок, які зі свого боку платили їй тим самим, і все ж вона поставила фамільне фото на нічний столик, щоб всім показати, яка дорога для неї її сім'я.