Позичене обличчя
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Позичене обличчя». Краткое содержание книги:
Пригодницькі твори письменника з Німецької Демократичної Республіки Петера Адамса зажили широкої популярності у читачів багатьох країн. Вони захоплюють не лише гостротою сюжету, а передовсім тавруванням породжених капіталізмом злочинів і пороків.
Клагг захихотів:
— Щоб приховати свою нервозність, не обов'язково бути таким колючим, любий друже!
— Я зовсім не ваш друг. І тим більше не любий. Коли я кажу, що ви мене дратуєте, це не має нічого спільного з нервозністю.
— Облиште гризтися! Що ж там, у Чезвіку?
Девітт скинув черевики і випростав ноги перед каміном.
— Ерріс, ідіть до себе. Цим ви зробите приємність і мені, і передусім самому собі. І ще одне. Не зачиняйте дверей вашої кімнати і віконниць. Клагг вам пояснив, що може статися цієї ночі.
— Ви й справді гадаєте…
— Тримайте двір під наглядом. Якщо туман розвіється, ніч буде місячна, і навряд чи хтось зможе прокрастися до будинку непомітно.
— Я зварю собі міцну каву і буду чатувати, — пообіцяв Ерріс і пішов.
— Гідна співчуття людина, — зауважив Клагг. — Моя дружина завжди каже, що надмір фантазії, особливо у митців, веде до переоцінки своїх можливостей, а оскільки для світу самопереоцінка нічого не варта, такі люди шукають втіху у пляшці віскі. У моїй слідчій практиці я сто разів переконувався, що люди, які забагато п'ють…
— Все, що я вам доручав, зроблено? — перебив Девітт.
— Само собою! Місіс Ейн, хоч і має гострого язика, зате надійна людина. — Клагг вийняв записничка, вирвав звідти списаний цифрами аркуш і простягнув Девіттові. — Тут все підраховано якнайточніше — 17 фунтів 9 шилінгів 9 пенсів.
— Отже, все готово, і я можу не турбуватися більше про справу? — перепитав Девітт.
— Все готово, все у зразковому порядку, — підтвердив Клагг і захоплено додав: — Першокласна пастка, сер!
— Про що ви? Яка пастка? — Гайлен підійшла до Девітта ззаду і поклала руки йому на плечі.
Клагг кахикнув і підвівся.
— Я, мабуть, піду. Якщо, не випогодиться і задощить, буду, як умовились, під навісом, звідти можна чудово оглядати місцевість.
— Коли це затягнеться, йдіть тихенько до кухні, — там на плиті стоятиме кавник. Склянка кави в такій ситуації не завадить.
Біля дверей Клагг зупинився.
— Ще одне, сер! Чи не краще було б юному поетові ночувати в кімнаті на нижньому поверсі? Бо коли він знову набереться, може статися…
— Ні, це може викликати підозру. В разі потреби, я подбаю про нього.
Залишившись з Гайлен, Девітт узяв її за руку і посадив собі на коліна. Вона прошепотіла:
— Ти щось приховуєш, Патріку. Про що ти довідався у Чезвіку від матері? З нею щось трапилось? Чи вона…
— Ні, нічого не трапилось. Вона почуває себе добре, як завжди. Є дещо інше, Гайлен. Тепер я знаю, хто винен у смерті Енн і Лайн.
— Ти дізнався нарешті? — скрикнула. Гайлен. — Хто ж?
— Хтось із цих двох або трьох. Гаккетт, твоя мати…
— Божевільний! Мати ледь підводиться з ліжка! Як же їй подолати тридцять миль до Кілдара?
— Я не кажу, що це була саме вона. Хоч балачки про те, що вона не може рухатися, безпідставні.
— А хто ще? Я, напевно? Навряд чи ти зняв підозру з мене. — Гайлен вивільнила руку з його долонь. Пальці її були холодні, як лід, а щоки пашіли, немов у гарячці.
— Що не ти, я тепер твердо знаю, — промовив він тихо.
— Ах Патріку!..
Вона дихала важко й швидко. На запитання, чи залишиться він цієї ночі у неї, Девітт через силу відповів: «Ні!»
— Послухай-но, Гайлен, — він одвів її руки від своєї шиї. — Через кілька годин ми знатимемо все. Може статися, що це прикро вразить усіх нас, а особливо тебе. Але будемо мужні, бо інакше ніколи не знайдемо спокою. Тож слухай мене уважно, я поясню, що ти маєш робити у найближчі години…
У коридорі почулися кроки, двері відчинились… Це був Ерріс. І хоч він побачив Гайлен на колінах Девітта, не визнав за потрібне вибачитися, що зайшов, не постукавши.
— Я повинен зробити повідомлення, капітане! — він приклав долоню до уявного кашкета. Видно було, що Ерріс встиг уже добряче хильнути.
— Яке повідомлення? — спитав Девітт.
— Дике повідомлення, капітане. Довкола нашого готелю ходить привид. Душі померлих мародерів крадуться у свої старі розбійницькі нори. Світло спалахує і гасне там і тут — але це не світляки. Можу заприсягтися, що бачив на причалі ліхтар, потім стало зовсім темно.
— У вашій кімнаті світилося? — спитав Девітт.
— Ні.
— А ви певні, що це вам не привиділось?
— Виключено, капітане. Навіть враховуючи те, що моя фантазія схильна легко змішувати вигадку з дійсністю.
— Може, до бухти зайшов рибальський катер, — висловила припущення Гайлен.
Ерріс глянув на неї і раптом сказав:
— Можливо, мені привиділося. Але річ не в тім. Одна думка непокоїть мене: що, як убивця не один, а їх багато? Це може перешкодити вашому планові — сьогодні вночі остаточно з'ясувати справу.