Позичене обличчя
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Позичене обличчя». Краткое содержание книги:
Пригодницькі твори письменника з Німецької Демократичної Республіки Петера Адамса зажили широкої популярності у читачів багатьох країн. Вони захоплюють не лише гостротою сюжету, а передовсім тавруванням породжених капіталізмом злочинів і пороків.
— Вона там? — знову спитав Ерріс, показавши на згарище.
О'Брайн ствердно кивнув головою.
— Але від неї лишилося дуже мало.
Ерріс стояв похитуючись. Нарешті приглушеним голосом видушив:
— Я хочу її побачити.
— Там нема на що дивитися, — невдоволено протягнув інспектор.
О'Брайн щось прошепотів інспекторові на вухо, і той, важко зітхнувши, дав згоду показати труп Гайлен. Ерріс у супроводі Девітта ступив на руїни. З вулиці почувся шум мотора — то під'їхала машина.
Ерріс нічого не чув і нічого не бачив, окрім якоїсь обгорілої маси біля колишнього вікна. Це все, що лишилося від Гайлен!
— Пробачте… Я не можу, — прошепотів він, неспроможний відвести очі від обвуглених решток людського тіла.
— Боже мій! Як це могло статися? Як тільки це могло статися? — машинально белькотів він.
З'явився Фінніген. Його обличчя змарніло, наче він щойно підвівся після тяжкої хвороби, в очах відбивався жах. Фінніген марно намагався щось сказати. Він кинувся до обгорілого трупа, впав на коліна і, не тямлячи себе, заридав.
Підійшов Джойс.
— Гайлен! Не може бути! Я не знав! — застогнав він, схопившись за стіну. — Клянуся господом богом, я не знав, не знав… Інакше я б ніколи не пішов на це, ніколи, ніколи!
— На що не пішли? — кинувся до нього інспектор.
— Арештуйте мене, закуйте в кайдани, але я не знав цього, не знав! — Джойс плакав, як мала дитина. Він бив себе кулаками по. обличчю, скреготав зубами, мов мандрівний актор у трагедійній виставі. Але це була не поза.
— Так-так, Джойсе. Не лише небесна справедливість, а й земна зуміють оцінити відверте зізнання. Це буде пом'якшуюча обставина, — сказав О'Брайн єлейно. Проте надто ясно було, що він приховує подив.
— Пом'якшуюча чи ні, я хочу в усьому зізнатися, — повторив Джойс уже спокійніше. — Це я отого шпигуна…
— Заткни пельку, Джойсе! — пролунав різкий голос позаду О'Брайна. Інспектор з несподіваною жвавістю відскочив убік. Вся в чорному, висячи між двома милицями, стояла стара Скрогг. Витріщеними очима вона вп'ялася у майстра. — Заткни пельку, Джойсе! Інакше буде погано!
— Я, я лише хотів сказати…
— Цить, бовдуре! — просичала стара. — Пізніше можеш признатися в усьому, що тобі забагнеться, та коли це зробиш зараз, усе звалять на тебе. Хіба не бачиш, що вони хочуть відігратися на тобі? Як потрапиш в їхні сіті, можеш стати навіть убивцею Ени і Лайн.
— Ейліс, місіс Скрогг, я забороняю таке втручання! — О'Брайн говорив сухо й офіційно, але це не справило ніякого впливу.
— Не мели дурниць, Вільяме! — місіс Скрогг повернулася до інспектора. — Я теж мушу полегшити свою совість і можу розповісти не дуже приємні для тебе речі. Джойс нехай розкаже, що знає, але спершу він мусить прийти до тями. Коли він заспокоїться і матиме свого адвоката, можеш з ранку до вечора допитувати його, але не зараз! — повторила вона і грюкнула милицею.
Джойс закліпав очима, облизав губи й сказав, заникуючись, що було б краще, коли б він порадився зі своїм адвокатом. Він хоче зізнатись у всьому, але не тепер і не тут. Побачене — показав рукою на труп біля вікна — так вразило його, що він не здатен зібратися з думками.
— Ну, гаразд, якщо ти не хочеш полегшити своє становище, твоя справа. — О'Брайн, обмінявшись швидким поглядом з інспектором Вестріком, подав сержантові Албіну знак. Той наклав на Джойса наручники і повів його геть.
З неймовірними зусиллями переставляючи милиці, місіс Скрогг теж подибала з двору. Купа кісток і попелу, що лишилася від Гайлен, не вивела її з рівноваги. На превеликий подив Ерріса, ніхто її не затримав.
На вулиці на неї чекав старий форд, за кермом якого сиділа Гаккетт. Вона допомогла Ейліс Скрогг сісти в машину, і вони поїхали.
О'Брайн стояв, бурмочучи щось незрозуміле. Ерріс скулився і тремтів од ранкової холоднечі.
Минула хвилина, друга — мовчанка ставала нестерпною.
Аж тут прокукурікав півень.
— П'ята година, — порушив мовчання О'Брайн, глянувши на годинник.
— Пани з Дубліна примушують довго чекати на себе, — зауважив інспектор Вестрік. Він, либонь, не полюбляв чиновників з управління так само, як О'Брайн — поліцейських з Дроеди.
Ерріс дивився на сірі хмари.
— Дощ припускає.
Для О'Брайна ці слова стали ніби поштовхом до дії. Він одійшов убік і за хвилину повернувся з брудною попоною, якою старанно прикрив обвуглений труп.
— Треба зберегти кожен слід, — пояснив він і звернувся до Ерріса:
— Ви, юначе, зовсім закоцюбли, ще застудитесь. Ідіть випийте чогось гарячого, а потім чекайте у відділку, поки почнуться допити. І не робіть ніяких дурниць. Справа надто серйозна!