Погоня за вівцею

— За вашою теорією, — сказав я, — виходить, що між виникненням гематоми і перевтіленням немає причинно-наслідкового зв’язку, а обидві ці події відбувалися паралельно під впливом загадкового фактора, чи не так?

— Ти справді кмітливий, — сказав чоловік. — Сказав просто і ясно.

— Але як це все пов’язане з вівцею?

Чоловік вийняв другу сигарету, підбив її нігтем з одного кінця і, не прикурюючи, затиснув у губах.

— Розповім по порядку, — відповів він.

Знову запала гнітюча тиша.

— Ми побудували королівство, — сказав чоловік. — Могутнє підпільне королівство. Прибрали до рук усе: політику, фінанси, засоби масової інформації, урядовців, культуру та багато чого іншого, про що ти навіть не маєш уявлення. В наших руках опинилися і наші супротивники. Влада й опозиція — усе під нашим контролем. Більшість із них навіть не підозрює, в чиїх вони руках. Інакше кажучи, створено витончену організацію. Створив її Шеф сам після війни. А це означає, що Шеф сам править у трюмі велетенського корабля, якого називають державою. Досить йому відкрити кінгстони — і корабель почне тонути. Пасажири не встигнуть збагнути, що ж сталося, як опиняться на дні морському…

І чоловік нарешті підніс вогонь до сигарети.

— Однак і такій організації приходить кінець. Зі смертю короля. Король умирає — і королівство розвалюється. Бо його створено і підтримано силами одного генія. Згідно з моєю гіпотезою, створено і підтримано завдяки одному загадковому фактору. Помре Шеф — і всьому настане кінець. Бо наша організація — не бюрократична система, а досконалий механізм на чолі з одним розумом. У цьому полягає її значущість і водночас слабкість. Точніше — полягала. Зі смертю Шефа рано чи пізно організація розпадеться на частини і потоне в морі посередності, немов охоплений вогнем палац Валгала[14]. Ніхто не зможе стати спадкоємцем Шефа. Організацію розділять — і велетенський палац зруйнують, а на його місці набудують багатоквартирних будинків. Світ одноманітності і певності. Світ, в якому немає місця для волі. А втім, може, ти вважаєш, що це правильно — розділити спадщину Шефа. Однак поміркуй: хіба є резон у тому, щоб у Японії стерти з лиця землі гори, морські узбережжя, озера — і віддати всю її територію під одноманітну забудову?

— Не знаю, — відповів я. — Я навіть не певен, чи доречно ставити таке запитання.

— А ти, бачу, з головою, — сказав чоловік і зчепив пальці на коліні. Їхні кінці вибивали повільний ритм. — Ясна річ, розмова про житлові масиви — це лише приклад. Якщо бути точним, то вся організація Шефа складається з двох частин: першої, що рухається вперед, і другої, що рухає вперед. Звісно, є також інші частини, які виконують різні функції, але загалом згадані раніше дві частини становлять кістяк нашої системи. Інші майже не мають жодного значення. Перша частина — Воля, друга — Прибуток. Коли заходить мова про Шефа, то люди всю свою увагу звертають лише на Прибуток. Тож після його смерті вони копошитимуться лише навколо Прибутку, вимагаючи його поділу. І ніхто не захоче Волі. Бо ніхто не розуміє, що це таке… Саме це я мав на увазі, коли говорив про розділення спадщини Шефа. Волю розділити на частини не можливо. Вона на всі сто відсотків успадковується або на всі сто відсотків утрачається.